"Тіло лучниці"

Дівчина з волошками в очах гралася в кохання як в пінг-понг. (Бо ж страх як хочеться!).

Того торкалася, з тим лоскоталася, з іншим у шафі ховалася.

З четвертим ходила в кіно.

І була вона місячною в сонячні ночі.

І була вона сонячною в місячні дні.

Дівчина з ромашками на персах шукала у хлопцях себе і страх як любила миті, коли вони заплющують очі від насолоди. Сама ж ні на мить не стуляла своїх волошок. (Бо ану ж як обмануть!)

І була вона сонячною в місячні ночі.

І була вона місячною в сонячні дні.

Дівчина з розквітлою трояндою у лоні хоче завжди вигравати у хлопців. Адже добре знає, що тільки-но заплющить очі від щастя, як гра закінчиться. (Так сталося з мамою).

І була вона місячною в місячні ночі.

І була вона сонячною в сонячні дні.

Так і живе, тривожно і трепетно виглядаючи того, від якого зазнає поразки.

І була вона місячною і сонячною водночас...

Не цілувалася: 
                           віддавалася.

Входила в мене 
                             заворожінням очей.

Вливалася ніжним потоком 
                                                       і розливалася.

Грала, 
             виблискувала,
                                        переповнялася.

Опускалась шовковим дощем
                                                        і підіймалася.

Струменіла 
                      і мерехтіла зорею.

Розчинялася в мені 
                                   і відчинялася.

Вп'ялася кішкою
                                і упивалася.

Віддавала себе,
                             віддавалася.

Ох, цілувалася...

Я приїжджаю до міста старого і все починаю спочатку. Ретельно чепурюсь і голюсь. Приміряю новий капелюх. Листаю готельний довідник, закинувши ногу за ногу. Шукаю твій телефон, аби запросити осіннім трамваєм у спомин.

Аж ось і знайомство. Ти така ж чарівна, як завжди. Тільки довше і глибше мовчиш. Та очі по-давньому сірі. З букетом опалого листя чекаєш на лавочці нашій в студентському парку. Ті ж голуби, пенсіонери, малеча...

Захолола твоя рука, тремтливий цілунок, заплющені очі. Неспішні кроки у мряку, де самотня стоїть карусель. Де пам'ять перебирає по нервах, як струнах...

Червоне вино у кав'ярні, туристів збуджений гомін і раритети епохи на стінах. Я грію твою долоню, і тане наша печаль серед цих до болю знайомих дрібниць. І нескінченна моя промова, заразливий сміх без причини і щастя у твоїх очах.

А далі - прогулянка ліжком з найбоязкішою

дамою серця. І смак твій, і запах, і дотик, і подих...

І сльози, і усміх -- у кутику уст.

А завтра я звідси поїду назавжди. (Як завжди). Аби якогось там дня, місяця, року, століття чекати тебе в осінньому парку з дітьми на колінах і голубами на плечах...

Прощальний сніданок в готелі містечка, якого не знайдеш на карті. Твій погляд невидючий, бо ти -- в уніформі дівчаток, що слугують туристам при столі. Байдуже "Смачного, панове!" під шурхіт червоних спідничок. І чай на столі, і очі невиспані гостей, і підозрілий смішок заздрих твоїх колегинь...

А два поверхи вище - в самотній кімнаті -- ще дихає привид нічного знайомства. Димлять цигарки на балконі і зомліває твоє груденятко у моїй долоні. І відступа провінційна безвихідь від доторків ніжних. Тривають уроки любові і світять ще дивні зірки...

...Вже чай на столі, і макіяж по-французьки тече по дівочій щоці...

Під дзвін вечоровий 
                                    ти почала пестить мене.

Дужчав дзвін, 
                         і твій темп наростав.

У поклоні подячному 
                                      вигнулось 
                                                         напружене тіло моє...

Зараз ти докуриш свою цигарку і підеш назавжди. (Піду? Підемо?).

Поки нитка сигаретного диму в'ється біля твого неслухняного кучеря, ми ще можемо помовчати. Ти по-дитячому розглядаєш сигаретку біля свого носа, косячись на неї обома очима, а потім зосереджено видихаєш цівку диму вперед і трошки вгору.

Ти куриш тільки зі мною. Принаймні, так мені говориш. (Але хто тебе знає?). А ще потягуєш сигаретку до і після кохання. Це створює тобі відповідний настрій, а устам надає неповторний присмак LM (суперлайт) з ще з якимісь там алкоголем. (Рекламна пауза).

Але зараз ти ніяково озираєшся і докурюєш останню цигарку. Порожня пачка лежить між нами як острівок відлітаючої надії. Невже це все?

Довкола багацько людей, щоби думати про секс. Хоча зрештою, випадкова публіка тебе ніколи не бентежила. Ти собі можеш дозволити й не таке.

Бо ти - ДИВНА. Не така, як інші. З бюстом у 89 см і колекцією есемесок, записаних рівним учнівським почерком у двох грубих зошитах. З розкутими бажаннями і безпричинними сльозами. З хлопчачими стегнами і бігом показово-ранково-зразковим. З саднами на колінах від нестримних злягань. Жінка-дитина.

Й, певно, це змушує мене вдесяте дзвонити тобі охриплим від хвилювання й муки голосом. Адже ти, як завжди, усе забуваєш.

Але зараз річ не у тобі, і навіть не в нас, а в цигарці, половина якої вже спопеліла.

Ти ще зовсім юна, але вже досконало знаєш чоловіче тіло. Любиш його не менше за власне. Знаєш усі його вигини, пульсуючі жилки і потаємні місця. Тебе важко навчити чогось нового. Однак при нагоді вчишся просто з шаленим завзяттям.

Ти говориш в очі компліменти, від яких ніяковіють удвічі старші від тебе дядьки. Аби потім здивовано зазирати у це відкрите обличчя, в якому завжди світяться бісенята незгасної хіті.

Донька інтелігентних батьків з правовірного глухого села. Студентка якогось там факу. Любителька пива і зрілих мужчин. Міс язичок.

Ти багато балакаєш, і я вже не знаю, коли тобі вірити, а коли - ні. Якось ти зізналася, що говориш правду тільки тоді, коли ВІН у тобі. Але зараз ти мовчиш. Оце й є правда.

Вогонь сигарети обпалює твої пальчики. (Боже, що вони тільки не вміють!). Недопалок безвільно паде в попільничку.

Невже це все?

Отак прозаїчно -- серед недопитого пива, спітнілих трудящих і блатної попси?

"Може, сходити за новою пачкою?"

Ти піднімаєш голову й щасливо мені посміхаєшся...

На згадку про тебе - 
                                      знак пристрасті на моєму плечі.

Щоранку,
               коли одягаю сорочку, 
                                   
                                       згадую жало 
                                                  
                                                      твоїх губок розквітлих...
        

У твою відсутність 
                                 я 
                                     спускаюся 
в туск підземелля, 
                         в дурман цигарок 
                                             і скрип дерев'яних сходинок. 

І тоне соломинка в пиві, 
                                       і тоне моя голова посеред 
драконів, 
                гарсонів, 
                                ковбоїв, 
                                               набоїв 
                       і масок,
                                     і мисок, 
                                                    і місок. 

Ірже вже мустанг, 
                                і чоботи срібними шпорами 
            вдаряють 
                               у пружні боки. 

І розлітаються вбоки 
                                      дівчаток танцюючі кіски. 

   На щоках --дитяча невинність, 
                                     в очах - чарування, 
                                                            у тілі - бажання гріха.

Під завивання губної гармошки 
                                                  і юнки погляд кинджальний мій коник 
                 рушає 
                            униз. 

                                         Й несе цілий світ на собі. 

"Гей! Розступіться, хто двоє!" 

Й несеться 
                    усе 
                            шкереберть:
                                                реклама "Текіли",  
                                        
спокусливі стегна Джульєтти, 
                                           затягнуті в джинс, 
 
і хлопців тугі ремені,  
                        
                        дівчаток оголені плечі, 
                                           
                                    бармена підкручений вус 
                  
                                                                і музикантів кросівки. 

І все, 
            що було 
                           й тільки буде.

Усе це 
             зливається 
                                в хаосі 
                                             звуків, 
                                                          гормонів 
                                                                          і пива. 

І блюз заливає під горло. 
                              
                        Чужа рука на моєму коліні. 
                                                                  
                                                                 І дядько, 
                                                                                  І  дідько, 
                                       і малоліток 
                                                        цілунок 
                                                                        взасос.

"Джульєтто, ще пива!". 

І тоне 
           мустанг 
                          у бокалі. 
                            
                         І 
                             вершник  
                                              його 
                                                    теж 
                                                         повільно 
                                                                     пада 
                                                                            на дно.

Сьогодні я сам... 
        

Ти приходиш до мене, щоб розповісти про свого коханця. П'єш мій чай і оповідаєш, який ВІН у тебе турботливий. Просиш розтерти твої втомлені плечі, розказуючи, які в НЬОГО ніжні руки. Накриваєшся нашою ковдрою, вголос дивуючись ЙОГО умінню у ліжку. Навіть засинаючи, лепечеш, як тобі добре було з НИМ.

Я це все мовчки слухаю, знаючи, що невдовзі розповідатимеш таке комусь про мене...

Сонце рожеве забігло до мене в кімнату. Сіло на ліжку і посміхнулось твоїми очима. Легенько торкнулось губами мойого обличчя. Пригорнулось до мене і запросило тихенько до танцю.

"Як? Зранку? Так просто?", -- я дивувався повними зачарування очима.

"Ага!", -- кивнуло сонце рожеве.

Ми повільно кружляли в кімнаті. Тримав я гарячу долоню, мов пташку тремтливу. Упивався пахучим волоссям. Цілував привідкриті уста, оголену шию і плечі.

"Сонце рожеве, звідки це свято?!", -- щиро випитував я.

"А хіба ти не знаєш?", -- закохано воно розсміялось.

"Сонце рожеве!", -- шепотів я в нестямі безліч разів.

Та враз грубий окрик обірвав наш політ: "Ти цілком збожеволів! Танцюєш сам по кімнаті ще й щось бурмочеш собі попід ніс! Збирайся! Вже час на роботу!"

"Я не сам. Я... Сонце рожеве, куди ти сховалось?", -- серед кімнати стояв я один.

Від розпачу сів я на ліжко. Зіжмакана ковдра ще дихала твоїм теплом. Та в серці погасли вже всі кольори. Ураз стало сіро й самотньо.

Сонце рожеве, для чого даруєш ти щастя, щоб потім приносить страждання і муку? Для чого образом своїм печеш мою пам'ять, не даючи їй спокою і миру?

Сонце рожеве, розбуди мене завтра... Ага?

Я завжди вигравав з великим рахунком - 3:0, 4:1 чи 5:2 . Рідко, коли бойова нічия. Ти ж сміялась і обіцяла, що наступного разу будеш старатися більше.

І коли востаннє встала з ліжка, я зрозумів, як ти мене ошукала: матчу-реваншу НІКОЛИ не буде. Кожну свою поразку ти й так обертала на вулканічний тріумф...

У нічному саду 
                            яблука 
                                           ніжно лягають 
                                                                     у жменю.

Юний місяць 
                            необачно  підгледів, 

як ти цілувалася 
                               з іншим.

                                                І захмарився з жалю.

Малий їжачок 
                           гірко плаче 
                                                  у мокрій траві,

Сховавши 
                      обличчя 
                                         в долоні.

Я не вірю 
                  тобі. 
                             Я не вірю 
                                                тобі.

Тільки - біль!
                      
                         Тільки -- біль.
                                            
                                                   Тільки -- біль... 
        

Тому 
           прошу тебе 
		- ІДИ!

Випалюю файли з матриці серця.

Стираю дивні діалоги після змагання у ліжку. "Потримай свою долоню ось тут". "Чому в тебе завжди заплющені очі?". "Очі не бачать, душа не болить".

Стираю річку, на березі якої лежать двоє самотніх. Вода зупинилась. Тільки серця їхні б'ються прискорено від злягання на очах очманілих купальниць. "Ти - божевільна...". "Просто я тебе хочу.."

Стираю ніч, де двоє лежать в різних кімнатах і плачуть від взаємної прикрості. "Чому ти мені робиш боляче?" "Ти сам провокуєш".

Стираю дощ, який стікає по твоєму волоссю і примиряє серця. "Я не хочу тебе ділити ні з ким". "Чому ж я тебе ділю постійно?"...

Стираю готель, який став прихистком, щастям і долею на 24 години. "Чекай, у мене аж паморочиться голова...". "Я не можу чекати..."

Стираю осінь, яка це все поховала. "Я зрадила, щоб зрозуміти, як сильно тебе покохала..."

Забуваю тебе...

Чи не забуваю?...

Я живу в твоєму серці мерехтливою свічечкою, яку ти зі всіх сил хорониш від вітру.

Ти тримаєш мене на самому споді душі - у потаємній кімнаті, куди заглядаєш, коли тобі зовсім зле. Тоді дістаєш мій образ і годинами в нього вдивляєшся. Ти повідаєш мені свою печаль і шукаєш розради. Я ж тільки мовчу. Адже образи не вміють говорити.

"Пам'ятаєш наше цвітіння?", -- проводиш пальцем по моїх губах, і твоїм тілом біжить млосна хвиля. Я - мовчу.

"Я ще живу у твоєму серці?", -- гладиш мене гарячими долонями. Я - мовчу.

"Тільки не мовчи!", -- твій голос тремтить. - "Мені так потрібні твої слова".

Я силкуюся відкрити рота. Мої зіниці розширюються, а вени набухають. Я вчуся говорити, як німий. Ще одне зусилля. Зараз я скажу своє слово. Зараз. Слухай!

Та дзвінок у двері не дає тобі почути відповіді.

Ти хапливо ховаєш мене на самий спід скрині своїх фантазій і закидуєш різним лахміттям буденності. А своє серце спішно замикаєш на велику колодицю.

Все, тепер ти готова до кругової оборони, яку називають життям. Життям, в якому нема місця нам з тобою.

P.S.

Одного разу встати з ліжка і тричі проказати: "Я більше так не хочу". Проковтнути пігулку правди і запити довгим поглядом з дзеркала. Послати всіх до дідька і вийти вільним у двері, вікна та шпарки.

Поцілувати руку здивованій сусідці. З'їсти морозиво з дітлахами у дитячому садочку навпроти. Купити повітряну кульку жебракові. Пробігтися навипередки з вітром. Позамітати вулиці довгим пальто. Зайти до кав'ярні, яку завжди оминав. Замовити...

...Одного разу побачити ІНШУ.