Біографія.
Народний художник України (1991), академік Національної Академії мистецтв України (2004), лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (2005), лауреат світової премії ім. О. Духновича (Прага, 2001), лауреат премії ім. академіка А. Годинки (Будапешт, 2011), лауреат премії ім. Т. Яблонської (2016), лауреат 3-х обласних премій ім. Й. Бокшая та А. Ерделі (1995, 2005 та 2010), член Національної спілки художників України (1962). Нагороджений «Орденом князя Ярослава Мудрого» IV і V ступеня (2006, 2011). Член журі студентського конкурсу з живопису «Срібний мольберт» (2016, весна 2017, осінь 2017).
Володимир Микита талантом і працею створив власний малярський простір, свою впізнавану конструктивну манеру інтерпретації карпатського світу.
Володимир Микита малював завжди й усюди, тому його вступ до Ужгородського художнього училища був цілком закономірним. Поруч навчалися ті, кого з часом віднесуть до третього покоління закарпатської школи живопису. Художник замолоду випрацював правила життя в творчості – розробив закони самодисципліни, практичну систему підтримування в тонусі організму, а все інше додалося завдяки вродженій працьовитості. Про своє ставлення до творчості казав: «Довго малюю. Через те кожна робота має сильну енергетику».
Уже в перших творах, виконаних у добротній реалістичній манері, присутній упевнений мазок, що будує форму, – передвісник майбутньої конструктивності. Від початку – поглиблений інтерес до людини, прагнення передати єдність фізичного й психологічного, всіх складників портретного жанру. Панує відчуття вдало знайденої рівноваги форми, пластики, кольорової гами. Свого часу подіями були портрети видатних закарпатців – багато в чому сміливі й нові в тих умовах. Одна з вершин його портретистики – твір «Моя мамка» (1967).
Микита створив знамениту фольклорно-епічну серію робіт, у яких розгортаються чи не всі прояви народного життя. Він створив свій узагальнено-монументальний пейзаж – ще одне прочитання природи Закарпаття. Надважливою для Микити є тема хати – домівства, індивідуального центру світу, і тема дерев'яної церкви, що символізує Карпати («Народна готика», 1968). У всі періоди творчості з'являлися також натюрморти. Кінець 1980-х – це час модерних експериментів: творами митець протестує проти нищення живої природи на догоду технократичним фантазіям. Однак художника завжди найбільше хвилювало народне життя.
Академік Національної академії мистецтв України Володимир Микита отримав усі високі почесні звання, а в 2005 році він став лауреатом найвищої нагороди України – Шевченківської премії. Його роботами володіє багато музеїв в Україні й за кордоном, а вдома Микита першим створив приватний музей своїх робіт. До нього, до речі, відноситься з особливим трепетом: «У своєму життя я ніколи нічого ні від кого не просив. Мені легше крізь землю провалитися. Музей створював я сам. Мені не відомо, щоб подібні прижиттєві музеї десь були, хіба в Пікассо й Далі».
Володимир Микита продовжує працювати, відвідує всі виставки, де завжди вдумливо й зацікавлено оцінює роботи колег.
[інформацію взято з сайту "Арт-простір Закарпаття", автор – Михайло Сирохман]