Комунальний заклад

"Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека
ім. Ф. Потушняка"

Закарпатської обласної ради
UA EN 

   >     > 

Художники Закарпаття


Електронна база «Художники Закарпаття» надає можливість професійним художникам різних жанрів безкоштовно скористатись цим інформаційним ресурсом. До наданої Вами інформації (коротка творча біографія та фото власних творів) мають доступ всі користувачі України та інших країн, що цікавляться образотворчим мистецтвом.

 



Кальна Адальберт (Войтех)
Народився :1925-10-14
Місце народження: с. Малі Геївці Ужгородського району Закарпатської області
Помер :1963-08-04
Біографія.

Войтех (Адальберт) Кальна народився 14 жовтня 1925 року в селі Малі Ґеївці Ужгородського району, заселеному, в основному, угорцями. Його батько – теж Войтех – приїхав сюди на початку 20-х років 20 століття як спеціаліст водної справи. В Малих Ґеївцях він став директором водопровідної станції, що постачала Ужгород та навколишні місцевості питною водою. Одружившись з місцевою дівчиною Анною Орос, він залишився на цій посаді як «незамінний» спеціаліст і після Віденського арбітражу 1938 року, і після окупації Закарпатської України угорськими військами 1939 року, і після визволення Закарпаття в 1944-1945 роках.
Ще будучи учнем початкової школи в Ужгороді, митець відвідував ательє Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая і брав у них приватні уроки малювання.
Ставши студентом Ужгородської руської гімназії, художник долучився до антифашистського молодіжного руху, а після визволення Закарпаття 1944 року вступив добровольцем у Червону армію. Демобілізувавшись, став референтом з культури новозаснованого Міського національного комітету в Ужгороді та редактором закарпатської редакції "Комсомольської правди".
Коли восени 1945 року Адальберт Ерделі заснував в Ужгороді Державний художній інститут, Войтех Кальна став одним з перших студентів цього інституту (пізніше перейменованого на Ужгородське художньо-промислове училище). Крім директора Ерделі його учителями були Йосиф Бокшай, Федір Манайло та Андрій Коцка. Бокшай був його класним керівником.
У тому ж 1945 році картина Войтеха Кальни "Зима при Ужі" експонувалася на 8-ій Загальноукраїнській виставці в Києві, разом з картинами його вчителів та інших закарпатських художників, яким в Києві було відведено окремий зал в Музеї російського мистецтва.
Наприкінці 1947 року батьки митця, побачивши негативне ставлення нової радянської влади до місцевого населення, зокрема жителів угорської національності, скористалися чехословацько-радянською угодою про обмін населенням і разом із сім’єю виїхали в Словаччину. Поселились в Кошицях, пізніше в Медзеві. Син Войтех в 1948 році переселився із Кошиць в Ружомберок на посаду художника-модельєра текстильної фабрики. Потяг до науки привів його на Філософський факультет Карлового університету в Празі, де вивчав історію мистецтва. Паралельно у Празькій консерваторії вивчав образотворчу та фільмову режисуру. Одночасно вчився і у Вищій школі економічних та політичних наук. Саме там познайомився із своєю майбутньою дружиною Іриною. Після закінчення навчання в 1950 році вони одружилися в місці проживання нареченої – Хлумець-над-Цідліною. В тому ж році художнику була надано звання «академічного маляра». 30 квітня 1951 року в них народилася дочка Соня.
У 1951 році молода сім’я переїхала в Кошиці, яке з того часу стало постійним місцем їх перебування та роботи.
Незважаючи на скромні умови життя, він з ентузіазмом, притаманним післявоєнній молодій генерації (з незаплямованим колаборацією з окупаційними режимами минулим), залучився до "будування соціалізму". Їздив на різні будівництва, щоб пензлем зафіксувати радикальні зміни, які настали в житті населення найсхіднішої частини Словаччини, брав участь у бесідах із робітниками та учнями, влаштував виставки на заводах тощо. Поступово поліпшувалися й матеріальні умови сім’ї. В 1953 році сім’я Кальнів винайняла житловий будинок на вулиці Цімборка, у підвалі якого художник влаштував ательє. Там в них 23 квітня 1955 року народилася дочка Тамара. В 1959 році сім’я одержала квартиру в новобудові на вул. Зборовська, 2, поряд з якою знаходилося ательє, що належало Спілці художників. У ньому Войтех Кальна проводив кожну вільну годину.
На його картинах помітний вплив експресіонізму Альберта Ерделі, якого він вважав своїм кращим вчителем. Ці картини, як і твори Ерделі, повні життєвого оптимізму та гармонії. Улюбленим його мотивом були пейзажі, причому він не вдавався до фотографічного зображення дійсності, ні до абстрактних течій у мистецтві, а кількома кольоровими штрихами зображував настрій. У його картинах переважають свіжі оптимістичні кольори – зелений та синій. Художник випробував різні техніки: офорт, травлення скла тощо. Його домінуючою технікою однак було малювання олією.
Картини Кальни часто виставлялися на окружних, крайових і загальнословацьких виставках, а одна з них – про будівництво Добшинської греблі (під назвою "За краще майбутнє") – потрапила і на престижну загальнодержавну виставку, що відбулася у празьких Градчанах 1953 року.
Після празької виставки митця прийняли до Чехословацького союзу художників. Це підбадьорило молодого художника. Від заснування Крайової галереї в Кошицях 1951 року (пізніше перейменовану на Галерею імені Юліуса Якобі, а ще пізніше – в Східнословацьку картину галерею) він тісно співпрацював з цією найвизначнішою установою образотворчого мистецтва у східній Словаччині.
В 1953 році Войтех Кальна здобув статус «вільного художника» і став співзасновником та головою кошицької філії Союзу словацьких художників.
При Будинку піонерів в Кошицях він заснував і протягом трьох років вів гурток образотворчого мистецтва, в якому діти під його керівництвом здобували основи художнього виховання.
Активність Кальни помітили й вищі органи і його було обрано членом президії Центрального комітету Союзу словацьких художників у Братиславі (що входив до складу Союзу чехословацьких художників з центром у Празі). У Кошицях у 1957 року він став депутатом окружного національного комітету та членом шкільно-культурної комісії ОНК.
Своєю працьовитістю, принциповістю в основних питаннях та толерантністю він здобув багато особистих друзів не лише в колах художників, але й в колах лікарів, учителів, політиків, працівників культури тощо. Згадуючи про чоловіка після смерті з нагоди його сімдесятиліття, дружина художника Ірина зауважила: "Войтех Кальна був людиною, при якій би і лід розтаяв. Часто колег критикував, однак умів це так сказати, що ніхто з них не ображався. Як на молодого художника на нього поклали масу завдань і на художню творчість в нього майже не залишилося часу. Та коли в нього накопичилось багато вражень, він без їжі на цілі дні зачинявся в ательє, а там його ніхто не смів занепокоювати. Там використовував ескізи, часто здійснювані при подорожах автомобілем".
Значний вплив на його художній розвиток мали студійні подорожі за кордон: у Радянський Союз, Югославію, Францію, Італію, Угорщину, Польщу, Австрію. В цьому відношенні він керувався настановою свого учителя Адальберта Ерделі, що заохочував студентів до закордонних подорожей, які у міжвоєнний період Ерделі сам часто робив. Слід підкреслити, що Войтех Кальна володів словацькою, чеською, російською, українською, угорською та німецькою мовами, пасивно англійською та французькою. Митець ніколи не поривав стосунків з рідним Закарпаттям, яке вважав своєю батьківщиною і часто відвідував його. При кожних відвідинах він не оминав школу Адальберта Ерделі.
У 1960 році в Східнословацькій галереї в Кошицях відбулася перша персональна виставка картин Кальни.
1961 році ця ж виставка, поповнена новими картинами, не з меншим успіхом експонувалася в Пряшеві, а наступного 1962 року Кальна представився кошицькій публіці новою виставкою своїх творів.
Від 1947 року Войтех Кальна брав участь в колективних виставках в Кошицях, Пряшеві, Свиднику, Гуменному, Сабінові, Горному Смоковці, а в 1974 році – в Ужгороді та Старій Загорі.
1959 року Войтеха Кальну призначено на пост директора Східнословацької картинної галереї в Кошицях. Ця адміністративна посада забирала в нього багато часу та енергії, та все ж таки йому вдалося розбудувати цей найвизначніший осередок образотворчого мистецтва у східній Словаччині, зміцнити його з матеріального і кадрового боку. Між іншим, він опрацював комплексну фотодокументацію фондів галереї. Міністерство закордонних справ Чехословаччини на початку 1963 року запропонувало йому посаду культурного аташе чехословацького посольства в Угорщині і він інтенсивно готувався до цієї дипломатичної функції, готуючи плани чехословацько-угорської співпраці на ділянці культури.
На моє запитання, яким був Кальна в приватному житті як чоловік і батько, дочка Тамара відповіла: "Із спогадів його сестри знаю, що як брат і син був надзвичайно жертвенний. Був напрочуд уважний і тішився дрібним справам. Був скромним, однак до рідні – великодушним... Батько сприймав світ через призму емоцій, красу та естетичність. В нього був надзвичайно тонкий смак, він був дотепним та привабливим. Не переносив недоброзичливість, заздрощі та підступність. Дружина була для нього міцною опорою в різних життєвих ситуаціях. Кожну проблему вони вирішували разом. Були взаємно пов’язані як голка з ниткою. Із спогадів мами я знаю, що роки прожиті разом з батьком були для неї кращим періодом життя, який на жаль тривав дуже коротко [...] Діти були для батька життєвим пріоритетом, Нас з сестрою залюбки іменував чеським означенням: "Це мої голчічки". Дуже часто з нами грався. Навіть в останні години життя ми з ним будували замок з каміння на невеличкому острівці серед озера".
Інтенсивна й наполеглива праця підірвала його здоров’я. Після відкриття виставки картин угорського художника Вільмоша Аба-Новака, підготовка якої значно вичерпала його сили, він із сім’єю вибрався у відпустку – до рідного краю дружини, Хлумця-над-Цидліною. Там він у гарний літній сонячний день вибрався з восьмирічною дочкою Тамарою скупатися у близьке озеро. Пірнувши у воду, в нього стався інфаркт і він втопився на тридцять восьмому році життя. Поховано його в Кошицях при великій участі громадськості, його учнів та друзів-художників.
У некролозі про його життя і смерть сказано: «Художник Войтех Кальна жив, працював і творив, як грайливий метелик. Жив у надзвичайно швидкому темпі, ніби відчуваючи, що мусить поспішати, бо часу залишається обмаль [... ] Інтенсивне життя, напружена діяльність, а з цього випливаюча перевтома, надломили і без того його крихке здоров’я. Він не вмів шанувати себе, не вмів відмовитись від покладених на нього завдань, хоч вони вимагали надзвичайного напруження […] Передчасно відійшов митець, який, викликав надії, людина, яка мала багато друзів. Його і люди відмінних поглядів не могли не любити».
Картини Кальни і після смерті появлялися на виставках вдома і за кордоном. Найбільша їх колекція зберігається в Східнословацькій картинній галереї в Кошицях. Інші є в Національній галереї в Празі, в картинних галереях Пряшева, Татранської Ломниці (де він мріяв заснувати філіал Кошицької галереї), в родині художника. Свого часу кілька його картин знаходилися в Східнословацькому металургійному комбінаті. Їхня доля невідома.
Статті про Кальну є майже у всіх чеських і словацьких енциклопедіях та довідниках образотворчого мистецтва.

[джерело інформації:
Мушинка, М. Учень Адальберта Ерделі Войтех Кальна – директор Східнословацької картинної галереї в Кошицях / Микола Мушинка // Вісник ЗХІ. – 2010. – Випуск 1. – С. 14-22
статтю подано в скороченому варіанті]

Натюрморт з соняшниками
1957
85,5 x 65
полотно, олія
Східнословацький металургійний завод
1960
82 x 49,5
полотно, олія
Кошіце
1952
84,5 x 69
полотно, олія
На полі
1957
48,4 x 34,2
картон, олія
Багнистий ранок на будівництві
1960
60 x 35
полотно, олія
Осінь
1957
49 x 34,8
картон, олія
Туман над Кошіце
1959 чи 1960 рік 76,5 x 60,5
полотно, олія
Пейзаж
1956
34 x 25
картон, олія
Бузок
1960
52 x 60
полотно, олія
З Югославії
1959
42 x 30
полотно, темпера
Ліс
1958
34 x 50
картон, олія
Сім'я в саду
1952
74 x 60
полотно, олія

Новини

2024-02-22
23 лютого о 15:00 запрошуємо на групу психологічної підтримки за темою "Стресостійкість під час війни". Вхід вільний. Місце проведення: пр.Свободи,16.   Цей захід став можливим завдяки сприянню Карпатський Фонд / Carpathian Foundation Fondation de France
2024-02-13

17 лютого відзначає своє 65-річчя сучасна українська письменниця і перекладачка Євгенія Кононенко, творчість  якої заслуговує на увагу, бо є віддзеркаленням життя української інтелігенції 90-х років, західної культури, погляду звичайної пересічної людини та долі сучасної української жінки. Творчий доробок Євгенії Кононенко відзначено багатьма літературними та книжковими преміями. Пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку „Королева короткої прози”, присвячену творчості Євгенії Кононенко.

2024-02-13

До вашої уваги нові надходження до Відділу краєзнавства.

 
footer-logo

"Фокстрот", ліхтар, колись була аптека...
Аж раптом - дві сосни. Бібліотека.

Відділ документів іноземними мовами:

Пн.-Пт.-з 09-19 год Нд.- з 10 до 17 год.
Вихідний день субота. Останній вівторок кожного місяця - санітарний день