Зіновій-Богдан Михайлович Хмельницький – гетьман України-Руси 1648-1657 років, керівник другої визвольної війни українського народу 1648-1654 років проти польської окупації. Створена Богданом Хмельницьким за короткий час і в екстремальних умовах бойових дій козацька держава характеризувалася демократичними принципами організації. Верховна влада в державі належала гетьману, який обирався Військом Запорозьким на козацькій раді в присутності представників інших станів. При гетьманові існував дорадчий орган – Рада Генеральної старшини, яка обговорювала найскладніші питання державного життя та поточні справи. Водночас на Запорожжі діяла Рада січової старшини на чолі з січовим отаманом, яка приймала рішення, що стосувалися Запорізької Січі. Ще одним важливим органом державного самоврядування були полкові ради, які крім вирішення поточних питань полкового життя, обирали полкову старшину та полковника. За час свого гетьманування Б. Хмельницький запровадив ефективну податкову систему, збирався налагодити карбування власних грошей, встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи, зокрема з Польщею, Туреччиною, Молдавією, Австрією, Швецією, Венецією, Трансільванією, які визнали Україну як суб’єкт міжнародного права.

Павло Леонтійович Полуботок (лівобережний наказний гетьман 1722-1723) – чернігівський полковник, тимчасово призначений Малоросійською Колегію за згодою Петра-І на віддяку за своє спасіння у битві зі шведами 1708 року, що, по суті, вирішило долю наступної Полтавської битви. Чернігівський полковник Полуботок врятував московського царя у вересні 1708 року, коли покинув Мазепу після історичної промови під Семенівкою про злуку з Карлом-ХІІ. Чернігівський полк (найчисельніший серед реєстрових полків) Полуботок привів до Петра вельми вчасно: між містечком Пропойськом і селом Лісним на терені Білорусі корпус шведського генерала Левенгаупта розгромив московське військо, що ганебно втікало на чолі з царем. Побачивши козаків Петро ошаленів від радощів. А після того, як вночі полуботківці обійшли шведів і несподівано на світанку вдарили з флангів, здобуту перемогу над шведами російські історики приписали Петру, не згадавши й словом про Полуботка. Не згадана і його участь у Полтавській битві на стороні московського царя, котрий сповна «віддячив» своєму спасителя. Російський государ щедро наділяв Полуботка численними селами, містечками, землями, конфіскованими мазепинськими скарбами за «виявлену непохитну вірність в часи зради колишнього гетьмана Мазепи».

Згідно вітчизняної історії, наказний гетьман Павло Полуботок у першій чверті ХVІІІ століття був найбагатшою людиною в Гетьманщині. Він мав 3200 дворів кріпосних селян, вів широку закордонну торгівлю. Після арешту в Санкт-Петербурзі (1723) його маєтки були описані й забрані до царської скарбниці, але грошей комісія виявила мало, «усього тільки два сундуки дзвінкої монети, дрібних грошей 84 мішки, у кожному мішку по 200 єфимків, у оних же сундуках червоних 1700». Золото зникло безслідно… Однак українська історія зберегла свідчення про те, що 13 червня 1723 року гетьманська валка вирушила з Глухова до Петербурга, де поміж возами з харчовими припасами затесалися два «чумацькі вози» з мішками гетьманського золота і коштовностей. Численні застави пропускали валку без перевірок і грабувань, бо шли полуботківці «під грамотою» – тобто за викликом самого царя. За Москвою «чумацькі вози» непомітно відстали і пішли до Архангельська, де чекав англійський фрегат, навантажений російським хутром та українською пшеницею. Вночі гетьманський скарб перевантажили з «чумацьких возів» на корабель і доправили до Лондона, де скарб зберігається й донині. Вірогідно такий збіг обставин організував Пилип Орлик, з яким у Парижі зустрічався Полуботок-син за дорученням батька, про що доповів російському государеві митрополит Феофан Прокопович, дізнавшись про все від чернігівського єпископа Іродіана. За подібний вчинок Полуботка, як годиться, заарештували і доправили у Петропавловську фортецю в Петербурзі, де гетьман і помер наприкінці 1723 року.