Видатні закарпатці

Мишанич Олекса Васильович

Біографія:

Мишанич Олекса Васильович – доктор філологічних наук, професор. Народився  Народився Олекса Мишанич 1 квітня 1933 року у с. Ляховець (тепер Лісковець) Міжгірського району на Закарпатті  у карпатській багатодітній сім'ї, де зростало десятеро дітей, вісім братів і дві сестри. Дитинство припало на дуже складний і суперечливий період в історії Закарпаття: війна, повоєнні злидні, часи колективізації. Батьки  хотіли, щоб діти здобули освіту. Середню освіту здобув у Ужгородській СШ № 1. Згодом семеро братів, одержали вищу освіту й роз'їхались працювати по всій Україні. У 1956 році юний Олекса закінчив Ужгородський державний університет, де на філологічному факультеті слухав лекції багатьох видатних учених-літературознавців. Особливо тепло згадував Олекса Васильович П. П. Пономарьова, який зумів прищепити йому любов до наукового пошуку, ввів у захоплюючий світ літературознавства. Потім два роки пропрацював у редакції художнього мовлення обласного радіо, де займався підготовкою літературних передач, останніх вістей тощо. Добре ознайомився з літературним життям сучасного Закарпаття, з усіма письменниками. У 1958 році вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України і відтоді незмінно працював у цій авторитетній науковій установі. Це був початок 60-х років, коли настало пожвавлення в літературі, коли в українську культуру прийшов новий загін молоді і розпочався рух, який тепер називаємо шістдесятництвом. Олекса Мишанич брав участь майже в усіх акціях. Ходив на зібрання, читав твори, які розповсюджувались у рукописах, журнал “Сучасність”, різні матеріали. Звичайно, що як український інтелігент, патріот, він всьому цьому співчував, але в активі чи якихось організаціях не був. У 1962 році  захистив кандидатську дисертацію “З історії розвитку української літератури Закарпаття в XVII–XVIII ст. ” (окремою книжкою видана в 1964 р.). Понад 10 років, починаючи з 1966 року, редакційна колегія під керівництвом члена-кореспондента НАН України Євгена Кирилюка працювала над 50-томником Івана Франка. Олекса Васильович був одним із редакторів-організаторів цього видання і сам упорядкував вісім томів. Цензура тоді була як зовнішня, так і внутрішня: сам директор інституту стежив, щоб ідеологічні оцінки було витримано в дусі партійних настанов. Дуже пильно слідкували і з ЦК: при владі тоді був сумнозвісний Маланчук, який особисто наглядав за підготовкою цього 50-томника. За розробку наукових принципів, упорядкування, підготовку текстів зібрання творів І. Франка у 50 томах та коментарі до них Олекса Мишанич у 1988 році був удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Сьогодні Інститут літератури продовжує роботу над цим виданням. Готуються додаткові томи, до яких увійдуть твори, що не змогли побачити світ у 50-томнику.

У 1982 році вчений став доктором філологічних наук, захистивши дисертацію на тему “Українська література другої половини XVIII ст. й усна народна творчість”. Згодом він очолив відділ давньої української літератури, який під його керівництвом став провідним центром у вивченні літератури Київської Русі та епохи Барокко. Одним з основних напрямів наукової праці стало дослідження давнього українського письменства — чи не найскладнішої і донедавна занедбаної ділянки літературознавства, яке зусиллями Олекси Васильовича і його колег по дослідницькому цеху збагатилось низкою глибоких праць теоретичного і прикладного характеру. Етапними на цьому шляху стали роботи О. Мишанича “Література Закарпаття XVII — XVIII ст.” (1964), “Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість” (1980) та ін. Він був одним із авторів восьмитомної “Історії української літератури” двотомників (Т.1, 1967); “Історія української літератури”; “Історія української літератури XX ст.”. Коли Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України розпочав роботу над десятитомною “Історією української культури”, О. В. Мишанич, з висоти свого досвіду, запропонував нову концепцію історії української давньої літератури і включився у процес формування авторського колективу 1-го і 2-го томів. Надзвичайно широкою була сфера наукових інтересів Олекси Васильовича: давня, нова і новітня українська література. Предметом особливої уваги дослідника був літературний процес рідного Закарпаття, література українців-русинів Чехії, Словаччини, колишньої Югославії, зв'язок літератури і фольклору, теоретичні засади української науки про літературу, текстологія. За плечима О. В. Мишанича роки напруженої праці на ниві вітчизняної фольклористики, текстології, русистики. Його перу належить 19 монографій і збірників статей. Знаними далеко за межами України стали його монографії “Григорій Сковорода і усна народна творчість” (1976), “Від підкарпатських русинів до закарпатських українців” (1991), “Карпати нас не розлучать” (1993), “Митрополит Йосип Сліпий”. Видано три збірники праць вченого: “Крізь віки” (1996), “Повернення” (1997), “На переломі” (2002). Олекса Васильович був палким і активним популяризатором рідного слова: у періодичній пресі опубліковано понад 300 його статей. Він упорядкував і видав 42 томи творів класиків української літератури. Варто згадати збірник “На Верховині”, куди ввійшли твори письменників дорадянського Закарпаття (1984), однотомники та багатотомники І. Франка, І. Нечуя-Левицького, С. Руданського, Л. Глібова, А.Кримського, Лесі Українки, Марка Черемшини, О. Маковея, В. Гренджі-Донського, Наталени Королевої, Катрі Гриневичевої, С. Черкасенка та ін. Підсумком титанічної праці було видання Зібрання творів І. Франка у п'ятдесяти томах, в якому брав участь і О. В. Мишанич і за яке він разом з іншими дослідниками удостоєний Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1988). Вчений збагатив українську науку низкою досліджень про заборонених і маловідомих письменників, що стало вагомим внеском у відновлення повноти літературного процесу. Невтомний учений доклав чимало зусиль для розвитку української науки, консолідації світового українства. О. В. Мишанич брав участь у роботі понад 30 міжнародних наукових конгресів і конференцій (у США, Англії, Італії, Югославії, Чехії, Словаччині, Польщі, Росії, Білорусі). Був ученим секретарем і першим віце-президентом Міжнародної асоціації україністів (1989–1999), а у 1999–2002 рр. очолював Національну асоціацію україністів, підготував і видав шість томів матеріалів І-IV конгресів МАУ. Крім науково-дослідної, Олекса Васильович проводив величезну організаційну і педагогічну роботу. У 1992–1996 рр. О. В. Мишанич був заступником Голови ВАКу України. Згодом — голова спецради Інституту літератури НАН України із захисту докторських дисертацій, заступник голови Наукової ради з проблем “Класична спадщина і сучасна художня література”. Підготував 8 докторів і 12 кандидатів наук. Чимало уваги приділяв науково-організаційній роботі як заступник академіка-секретаря Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України, а також керівник відділу давньої і класичної української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Держава високо оцінила творчу діяльність вченого: він заслужений діяч науки і техніки України (1997), лауреат премії ім. О. Білецького (2003), його нагороджено орденом “За заслуги” ІІІ ступеня (2001). Помер Олекса Васильович Мишанич 1 січня 2004 року.

Додаткова інформація:

Джерельні приписи :

Інтернет ресурси:

Орос, Ярослав. Мій Олекса Мишанич [Електронний ресурс] / Я. Орос. – Режим доступу :  http://zakarpattya.net.ua/Blogs/108638-Mii-Oleksa-Myshanych. – Назва з екрану.

Мишанич Олекса Васильович (1933-2004 рр.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://knpu.gov.ua/content. – Назва з екрану.

Дубинянська, Я. Олекса Мишанич : правило об’єктивної істини [Електронний ресурс] / Я. Дубинянська. – Режим доступу : http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/oleksa_mishanich_pravilo_obektivnoyi_istini.html. – Назва з екрану.

Трофимчук, М. Олекса Мишанич знав, що він робить  [Електронний ресурс] / М. Трофимчук. – Режим доступу :  http://zbruc.eu/node/34564. – Назва з екрану.