Комунальний заклад

"Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека
ім. Ф. Потушняка"

Закарпатської обласної ради
UA RU EN 

   >     >  Іван Васильович Мирон

Видатні закарпатці

Всі закарпатці Алфавітний покажчик

Мирон Іван Васильович

р. н. 1929

 
Біографія:
Іван Васильович Мирон – єдиний із Закарпаття, хто відбув у таборах ГУЛАГу усі 25 років, так і не скорившись і не попросивши про помилування, бо вважав не за вину, а за честь захист своєї землі від ворога. І єдиний, хто досі лишався обвинуваченим у «державній зраді», оскільки у далеких 1950-х боровся за свободу України зі зброєю в руках.  Він же став першим, з кого Національна комісія з реабілітації зняла всі обвинувачення, керуючись новим Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». 
Біографія Івана Мирона нагадує біографію багатьох його однолітків, на долю яких випали випробування радянськими «визволителями» та боротьба за людську гідність і право бути українцями на своїй землі.
Іван Мирон народився 9 березня 1929 року в селі Росішка Рахівського району, у звичайній селянській родині. Батько, сільський дяк, знав ціну освіті і любов до книги та знань передав своїм двом синам – Іванові і Василеві. Після закінчення сільської п’ятирічки Іван продовжив навчання у Великобичківській десятирічці, влаштувавшись по завершенню учителем початкових класів у селі Чорна Тиса.
Щоправда, його методи навчання розходилися з пропонованими радянськими канонами. Бо читав він дітям на уроках вірші Шевченка з «Кобзаря», виданого ще у 20-х роках і не спотвореного радянською цензурою. «Кобзаря», якого дивом вдалося зберегти – «енкаведисти» масово проводили обшуки в односельців і всю «націоналістичну» літературу вилучали і спалювали привселюдно.
На все життя лишилися в пам’яті і спогади, як їх агітували вступати в колгоспи. «Організували таку собі чорну кімнату — де була майже темрява. Там був стіл, стілець. До неї  заводили по черзі людей, саджали за стіл, давали папір і ручку й казали підписати. То була заява на вступ у колгосп. Підписував — вставав і йшов звідти. А як не хотів підписувати, то казали, що в колгосп не беруть тільки калік. І наказували покласти обидві руки на стіл, а тоді брали сокиру й замахувалися над ними — наче відрубати хотіли. Людина в страху забирала руки й підписувала заяву. Отак то в нас «добровільно» в колгосп приймали. От наша сім’я, ми живемо у гірській місцевості, і щоб тут поселитися, то самі викорчовували все на цій землі.  А потім прийшла радянська влада й нам сказали: «Ми забираємо у вас цю землю». То за що я мав любити радянську владу?», - згадував Іван Мирон в одному з інтерв’ю.
Тому, коли у 1950 році йому прийшла повістка йти служити в червону армію, він не захотів обертати зброю проти своїх і зв’язався з націоналістичним підпіллям, обравши нелегальне становище. «Давати присягу владі, яка стільки зла принесла моїй сім'ї і всій Україні, я не міг. Як я міг присягнути тим воронам, які зробили моїх батьків рабами на своїй землі?!», - зізнавався Іван Васильович. Періодично зустрічався з активістами ОУН та Української Повстанської Армії (УПА), виконував їхні завдання.
У квітні 1951-го він роззброїв охоронця в сільраді в Росішці – відібрав  зброю з набоями. А через місяць його разом з 17-ма іншими повстанцями заарештували енкаведисти – постарався зрадник, якого всі вважали «своїм». «Пізніше, під час допитів, я зрозумів, наскільки багато інформації про нас здавалося, такого, про що чужі знати не могли», - каже повстанець. Під час обшуку в Мирона «енкаведисти» знайшли сховані маленький синьо-жовтий прапорець, який батько привіз у 1937 році з чергового з’їзду просвітян у Львові, та заборонені твори Шевченка,.Грушевського, Винниченка, часопис «Ідея і Чин».
Івану Мирону і ще п’ятьом його товаришам було призначене максимальне покарання – 25 років суворого режиму (ще суворішим заходом був тільки розстріл). Йому тоді заледве виповнилося 22, але він не розкаявся, пронісши до кінця важку ношу, так і не скорившись.
Далі були пересильні тюрми та табори: Харків, Новосибірськ, Красноярськ, етап по річці Єнісей до Норільська. Там він став одним із учасників відомого табірного повстання, про яке досі згадує до найменших дрібниць. «Норильське повстання з чого почалося – з пісні! Нас вивели на нічну зміну (ну як нічну, тоді сонце вже не заходило, то ж за Полярним колом, той Таймирський півострів), половину зони вже перевели з робочої частини в житлову, і в них лишилася після роботи ще година до відбою, то вони пішли співати за барак. Знаєте, хоч заспівати б, бо чи сумує українець, а чи радіє, то все хотів би співати. То співають, і йде зміна конвою та кричить: «Замалчать!». А хлопці співають! Конвойний взлився і чергу з автомата пустив, то одного волиняка й убив, декого поранив. А ми на роботі почули це і знаємо, що коли стрілянина – то не просто, то когось мусили вбити. Взнали то й покидали всі роботу (будували будинки кількаповерхові), у двох таборах великих, 4-му і 5-му. З того почалося повстання: ми не пішли у зону, лишилися на роботі, але працю лишили, покидали інструменти, а в самій зоні люди не йшли до роботи», - пригадував повстанець.
Норильське повстання, як і повстання в Кенгірі, Воркуті, поклали початок занепаду всесильної доти системи ГУЛАГу. Система змушена була піти на поступки, умови утримання покращилися. Самого ж Івана Мирона у 1955-му перевели до «Озерлагу», в Іркутську область. А в 1961-му – в Мордовські табори, де він познайомився з Василем Овсієнком, Левком Лук’яненком, братами Горинями, Валентином Морозом. І там відзначався гордим і непоступливим характером, раз-по-раз потрапляючи до карцеру, де тримав тривалі голодування, на межі смерті (про кілька таких епізодів згадує Василь Овсієнко у своїй книзі «Світло людей»). А причин потрапити до карцеру довго шукати не доводилося. «За найменше порушення — карцер. Заспівав українську пісню — карцер, прочитав напам’ять вірш Кобзаря — карцер, помолився рідною мовою — карцер. І так без кінця», - розповідав Іван Мирон.
Саме любов до України та неприховане небажання коритися ворогам стали на заваді дострокового звільнення закарпатця. І в 1953-му, коли після смерті Сталіна була оголошена амністія, і в 1960-му, коли прийняли новий Кримінальний кодекс, за яким максимальний термін покарання зменшили з 25 до 15 років. Варто було лише публічно покаятися і визнати себе винним. Однак на всіх комісіях «із перевиховання» Іван Мирон  вперто повторював, що захист своєї країни і свого народу не вважає злочином.
Його звільнили лише в травні 1976-го. З Мордовських таборів його доправили до Москви, звідти, в супроводі офіцерів КДБ, — літаком до Закарпаття.  В Ужгороді його  зустрів брат, з яким разом повернулися додому, в рідне село Росішка. Тут він живе і досі, як місцева легенда. Бо, попри поважний вік, він має ясний розум, чітку пам’ять і все той же непокірний і незламний характер. І весь цей час він чекав, коли його право захищати Україну зі зброєю в руках визнають не лише історики та патріоти, але й держава.
Власне, саме збройний опір, який чинили повстанці у 1951-му, став головною завадою для реабілітації Івана Мирона ще у 1995-му – тоді комісія просто перекваліфікувала справу зі «зради Батьківщині» на «державну зраду», відмовивши йому в знятті тавра злочинця з посиланням на… Кодекс 1961-го року, де тим, кого затримали зі зброєю в руках, реабілітація не передбачалася. І тільки нині, після прийняття 13.03.2018 року Закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» цю правову колізію вдалося зняти.
Іван Мирон став одним із небагатьох українців, хто за життя дочекався таки офіційної реабілітації і, відповідно – визнання державою правдивості своєї боротьби за вільну Україну. Більшість із тих, чиї справи розглядала сьогодні Національна комісія з реабілітації,  отримали цей статус посмертно. Утім, це не зменшує важливість справи, яка стартувала сьогодні.

Джерело

 

Додаткова інформація:

Джерельні приписи:

Грицищук, Т. П. Іван Мирон відсидів 25 років у констаборах. Багатолітній політв'язень досі не реабілітований / Т. П. Грицищук // Грицищук, Т. П. Іду до людей. – Ужгород : Мист. Лінія, 2009. – С. 87-91. ; Неділя. – 2008. – 19-25 лип. – С. 2b.
Іван Мирон // Рахівщини славні імена / О. Масляник. – Л. : Тиса, 2016. – С. 77-78
Іван Мирон став героєм фільму про самого себе : [про автор. фільм О. Коляджина "Дорога життя" про І. Мирона, який за радян. часів чверть ст. провів в ув’язненні як держав. злочинець] // Новини Закарпаття. – 2012. – 28 квіт. – С. 21.
Ільницький, В. Досі не реабілітований. Закарпатець Іван Мирон рівно чверть століття провів у радянських тюрмах і таборах як борець за волю України, але судимості з нього не знято : [з с. Росішка Рахів. р-ну] / В. Ільницький // День. – 2014. – 22-23 серп. – С. 10 : фот.
Максим’юк, С. Іван Мирон: Як би не було тяжко, але добре, що маємо Україну / С. Максим’юк // Екзиль. – 2018. – № 4. – С. 39-42.
Чверть століття у сталінських таборах провів Іван Мирон, котрому виповнилося 90 // Новини Закарпаття. – 2019. – 9 берез. – С. 10.

Інтернет-ресурси:

Мирон Іван Васильович [Електронний ресурс] : матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії. – Режим доступу: https://bit.ly/2kbkNVz. – Назва з екрана.

Пуківський, Ю. Іван Мирон [Електронний ресурс] : історія боротьби, життя, кохання останнього живого закарпат. політв’язня, який відбув у ГУЛАГу чверть століття / Ю. Пуківський ; фот. К. Москалюк – Режим доступу : https://bit.ly/3EipbWP – Назва з екрана.
Запрацювала Нацкомісія з реабілітації: закарпатець, який відбув 25 років ГУЛАГу, аж тепер не «бандит» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://bit.ly/2maUGyG. – Назва з екрана.
Хаятова, А. Іван Мирон, останній в’язень Сталіна [Електронний ресурс] / А. Хаятова ; фот. С. Гудак. – Режим доступу : https://bit.ly/2lGr7ol. – Назва з екрана.
Дорогою любові [Електронний ресурс] : документальний фільм / режисер О. Коляджин. – Режим доступу : https://bit.ly/2kDvrEA. – Назва з екрана.
Макаров, Ю. Уроки англійської [Електронний ресурс] / Ю. Макаров // Український тиждень. – 2014. – № 29. – Режим доступу : https://bit.ly/2m4nwAz. – Назва з екрана.
25 років у ГУЛАГу. 90-річний Іван Мирон остаточно реабілітований за новим законом [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://bit.ly/2lUbYjk.– Назва з екрана.
Мама Івана Мирона [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  https://bit.ly/2UHPHDN. – Назва з екрана.
Когутич,Т. Україна у серці. Ціна – 25 років совєцьких таборів [Електронний ресурс] / Т. Когутич ; фот. С. Гудак. – Режим доступу : https://bit.ly/3i68W39. – Назва з екрана.
Закарпатцю Івану Мирону призначено довічну Президентську стипендію [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://bit.ly/30rJEqB. – Назва з екрана.
Колишньому політв'язню з Рахівщини вручили Залізного Пластового Хреста [Електронний ресурс] : [вручили відзнаку Іванові Мирону]. – Режим доступу : https://bit.ly/32t5spr – Назва з екрана.
 
Підготувала: бібліограф М. Бадида

 

Новини

2022-06-16

У неділю, 19 червня, в Україні відзначатимуть День батька – свято, покликане нагадати про важливість тата в житті кожної дитини. У нашій країні свято дуже молоде – офіційно його встановили лише у 2019 році. Згідно з Указом Президента України №274/2019 День батька відзначається в третю неділю червня кожного року. З нагоди цього свята пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку "Батько - засновник родини".

2022-06-16

26 травня 2011 р. за рішенням Закарпатської обласної ради Комунальному закладу «Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека» Закарпатської обласної  ради присвоєно ім’я видатного письменника, краєзнавця, етнографа та археолога Федора Михайловича Потушняка.
26 лютого 2021 р. у нашій бібліотеці відбулася презентація унікальної колекції цінних та рідкісних видань з особистої бібліотеки Ф. Потушняка.
Пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку "З особистої колекції Федора Потушняка".