Комунальний заклад
"Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека
ім. Ф.Потушняка"

Закарпатської обласної ради

UA RU EN 

Календар на 0 рік

2013-01-17

МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ ВЛАДИМИР

95-річчя від дня народження журналіста, заслуженого працівника культури України (1918–2006)

З Михайлом Михайловичем Владимиром у нас, можна сказати, було “калапове” знайомство, бо хоч і працювали в одному новинарському цеху: він у “Карпаті іґоз со”, а я на телебаченні, та в середині 70-х ще буйно цвів застій і для журналістів і тоді поготів вистачало роботи – підтримувати і на шпальтах газет, і в ефірі боротьбу за п’ятирічки, рішення з’їздів партії, пленумів і т. д., і т. п. Отож зналися ми “калапово”. Було колись та ще й тепер залишилось серед старших, коли, вітаючись, чоловік ледь припіднімав капелюха, виявляючи цим свою повагу до знайомого зустрічного.

Більше ми стали спілкуватися, коли Михайло Михайлович вийшов на пенсію, адже були сусідами, можна сказати, межа в межу: його будинок на Київській набережній, 17 сусідив з нашим Будинком радіо на Київській набережній, 18. І от, вискочивши з прокуреного кабінету дихнути свіжістю Ужового плеса, частенько здибався з ним. Він любив гуляти, любив посидіти на лавочці спершу один, а згодом з малим онуком Васильком. І якщо була прохолодна пора, то зустрівшись, таки припіднімав капелюха, а якщо гарна днина, то ми могли собі й погомоніти. Про все, і про ніщо.

Про все і щось ми стали говорити в кінці 80-х – початку 90-х. Горбачовська перебудова набрала таких обертів, що перетворилася на суспільний вир. Україна занадто пізно втрапила в ту круговерть то й намагалася надолужити прогаяне. Навіть в Ужгороді чи й не кожного дня проходили мітинги, маніфестації. Було тоді чимало крикунів, галасунів та говорунів. Та й чого дивуватись: люд стільки мовчав, виговорюючись лише на кухні або в дуже тісному рідному колі, то врешті й хотів все те викричати. З говорунами складніше. Вони й досі говорунять та й як красно, що інколи аж на сльозу пробиває. Та діла з того, як кіт наплакав.

Пан Михайло не належав ні до перших, ні до других, ні тим паче до третіх. Те, що в’їлося йому від дідів-прадідів у кров, а таки від дідів-прадідів, ще австро-угорських інтелігентів – учителів-дяків – так при ньому й лишилося. Ні, не тільки при ньому. І дітям передалося, і внукам. Це вже він називався чехословацьким інтелігентом, вивчившись у горожанській школі і Мукачівській учительській семінарії і ставши вчителем у четвертому чи п’ятому поколінні.

Тоді, в тих уже далеких 90-х, він майже не висловлювався про всю ту круговерть суспільного життя. Його боліло своє, близьке. Коли ми здибалися на тій таки набережній, він розповідав про синів-дипломатів. До речі, старший Микола Владимир і досі дипломат, працює послом Російської Федерації в одній з латиноамериканських країн. А середульший Михайло, вийшовши на пенсію, згадав журналістику, бо колись починав у “Молоді Закарпаття”, попрацював в АПН (Агентство преси “Новости”), а тепер у благодійному фонді. Тоді я ще не знав, що мій співрозмовник хоч і на пенсії, і з хворобою очей, яка загострилася, працював старшим науковим редактором Закарпатського регіонального відділення Пошуково-видавничого агентства “Книга пам’яті України’. У двотомнику “Книга пам’яті України. Закарпатська область”, що побачив світ у 1995–1998 рр. увічнено майже 10 тисяч закарпатців, котрі полягли у борні проти фашистської навали в 1939–1945 рр. То вже стало відомо згодом.

А поки спогади дочки Катерини Михайлівни:

“Тато народився в Олешнику 17 січня 1918 року, тому що на той час там дід Михайло вчителював. І його дід Михайло Васильович також був учителем. Взагалі я вчителька уже в п’ятому чи шостому поколінні. Мій тато був дванадцятою дитиною, останньою. Його тато помер через півроку після його народження. Коли він народився, то в найстаршої сестри уже був син. Троє малими померли, але дев’ятеро здобули освіту і були вчителями. Моя бабуся, коли дідик помер, переїхала у Виноградів і могла на ту вчительську пенсію придбати невеличкий будиночок і дати всім освіту.

Після того, як у 1937 році він закінчив Мукачівську вчительську семінарію, працював учителем у різних селах: Синевирі на Міжгірщині, Латірці на Воловеччині і на Виноградівщині у Дротинцях. І коли вийшов на пенсію, ми навіть їздили тими шляхами, тими селами, розмовляли з людьми. Хоча на Закарпатті є багато прізвищ іменних як Іван, Федор, але Владимирів досить мало, дуже рідкісне прізвище. От його онучка в Москві залишила собі, хоча її переконували, що Владимир якось ненормативно для російської мови, може Владімірова. – Ні, – каже, – Владимир. І дуже приємно було слухати людей, що вони пам’ятають Владимирів. І пам’ятали не тільки мого тата, але й дідика, тому що дідик теж учителював у тих селах. Батько був офіційно як учитель-дяк або учитель початкових класів. Він мені розказував про клас-комплект, тому що в гірських районах у маленькому селі до школи ходило на так багато дітей. У великому селі більше дітей посилали до школи. А в маленькому, наприклад, один ходив у перший клас, двоє у другий клас, третій і т.д. І він мені розповідав, що поки у одних малювання, він з іншими читає, співає, фізкультурою займається. Колись не так було, як тепер”.

Аякже, колись справді не так було, як тепер. Тепер малокомплектні школи просто закривають, не кажучи вже про класи. І чому це буржуазна Чехословаччина могла собі дозволити їх утримувати, а демократична Україна ні? Хто дасть відповідь. І хто відповість, чому тоді вдова учителя-дяка за пенсію могла і будиночок купити, і вісьмом дітям освіту вчительську дати? А що може український учитель?... Ой, не на користь України порівняння з буржуазною, але таки демократичною Чехословаччиною.

Молодий учитель не тільки навчав, але й грав у футбол.

З книги Василя Федака “Закарпаття у спортивному вимірі” (Ужгород, “Карпати”, 1994)

 “Михайло Владимир – один з лідерів спортивного клубу “Бескид”, який у 30-40 роки зіграв немалу роль у пропаганді народного спорту на Виноградівщині.

 У 1934-1936 роках був гравцем основного складу футбольної команди, а з 1937 року до ліквідації клубу – його секретарем.

 Ентузіасти клубу доклали чимало зусиль, щоб Виноградово стало національно-культурним центром краю.

 Однак платформа СК “Бескид” була не до вподоби угорським властям, які вдалися до репресивних заходів… “Виховні методи” все ж не принесли бажаних успіхів, тому літом 1942 року СК “Бескид” ліквідовано… лише восени 1944 року, в місті завдяки старанням Михайла Владимира та колишніх бескидівців було створено перше радянське спортивне товариство – СК “Партизан”. Протягом короткого часу клуб став одним з кращих на Закарпатській Україні”.

А потім була служба в угорській армії та через проблеми із зором, ой, дадуться ці проблеми взнаки ще не раз, був звільнений.

Після визволення Закарпаття у жовтні 1944-го М. М. Владимира обирають заступником голови Виноградівського окружного Народного комітету. Довелося чимало попрацювати аби дати лад і в місті, і в селах, хоча педагогічної роботи не полишав, ставши директором Виноградівської школи. Побував у тій школі і тодішній перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов, який разом з українськими письменниками приїхав на Закарпаття у березні 1945-го. І це зіграло свою роль у подальшій долі молодого директора. Оскільки добре знав угорську мову, його попросили долучитися до організації угорськомовної газети у Берегові. З дружиною Пірошкою­ вони переїжджають до Берегова, а звідти на початку 50-х і до Ужгорода, бо надійшла пропозиція працювати в угорському дубляжі “Закарпатської правди”. А от коли “Карпаті іґоз со” мала стати оригінальною угорськомовною газетою, не повірили М. М. Владимиру, що він може нарівні зі справжніми угорцями займатися журналістським фахом і довелося знову вертати до педагогічної діяльності і працювати вчителем історії у десятій угорськомовній школі. На той час за плечима Михайла Владимира був історичний факультет Ужгородського державного університету.

Згодом, як мовиться, справедливість восторжествувала і його знову запросили в газету на посаду заступника редактора. Довелося тоді чітко дотримуватися лінії партії і – писати передові статті. А для душі, звісно, і матеріали на історичні теми. 1977 р. за багаторічну плідну роботу в галузі журналістики та громадянську позицію М. М. Владимиру присвоїли почесне звання заслуженого працівника культури України.

Зі спогадів дочки Катерини:

“Він дуже гарно малював і навіть ще моїм дітям помагав і особливо моєму середньому брату, якому дуже не вдавалося малювання. Співав дуже гарно, грав на скрипці, знав дуже багато пісень. Тоді вчителі обов’язково мали володіти якимось музичним інструментом. Це вимагалося.

Після того, як він працював над “Книгою пам’яті”, уже будучи на пенсії, у нього почалися проблеми із зором і тому змушений був полишити ту роботу, але він диктував мені пісні, прислів’я закарпатські. І – співав, коли вже не бачив і нудився. Я усе це пам’ятаю і цей зошит коричневий із записами зберігаю. Батько нам дуже багато казок розказував. Він придумував їх сам. От я давала тему і він відразу вигадував казки. Я пам’ятаю їх, тому що так само розповідала ті казки своїй дочці. Він був дуже доброю і лагідною людиною, навіть у інтонаціях не дозволяв собі різкості. Він іноді називав мене навіть маминим іменем Пірошка, бо маму любив дуже, але оскільки мамі в паспорті записали Параска, а він цього не хотів, то я стала Катериною.

Кожен з нас трьох якось відчував, що його найбільше люблять. Вони з мамою 60 років були разом. Тато помер 14 серпня 2006 року, а мама 8 березня 2008-го”.

Учительська династія Владимирів продовжується і в дітях, і у внуках. І журналістська також має продовжувачів. А ще є продовження високої інтелігентності і чуйності. Піднімаю капелюха, Михайле Михайловичу!



Автор: ОСИП ЛОБОДА


Бібліографія/джерела

1. Рудейчук, В. В. Заслужені працівники культури України : [в т. ч. М. М. Владимир] / В. В. Рудейчук, В. Ф. Сможаник // Рудейчук, В. В. Розвиток аматорського мистецтва Закарпаття / В. В. Рудейчук, В. Ф. Сможаник. – Перечин : Турпрес, 2008. – С. 148-150.

2. Уральський, Л. Михайло Михайлович Владимир : [ж-ст, засл. працівник культури України] / Леонід Уральський // Уральський, Л. Ентузіасти : творчі портр. засл. працівників культури України / Леонід Уральський. – Ужгород : Госпрозрахунк. РВВ ком. інформації, 1998. – С. 13-14. : портр.








Новини

2019-12-21

Шановні користувачі та колеги до вашої уваги "Календар краєзнавчих пам'ятних дат на 2019 р". Календар-щорічник є орієнтиром для громадськості краю у перебігу подій, ювілеїв та пам’ятних дат у 2019 році. Основу календаря складають ґрунтовні наукові розвідки про визначних діячів краю, підготовлені провідними карпатознавцями. Окремим розділом подано календар знаменних дат, які відзначатиме в 2019 році громадськість світу та України.

 

2019-04-12

З 1 березня по 30 квітня в Україні пройде перший кіноклубний фестиваль «Нове українське кіно», який запрошує глядачів на безкоштовні покази найкращих українських стрічок сезону. Провести фестиваль у своєму місті можуть всі охочі – до співпраці запрошено кураторів кіноклубів та активістів, які можуть запропонувати простір для показів. Для цього потрібно залишити заявку на сайті проекту «Кіноклуб. Всеукраїнська мережа». Права на фільми надаються для некомерційних показів.
До програми фестивалю “Нове українське кіно” увійшли: "Донбас", "Гірська жінка: на війні", "Герой мого часу", "Іній", "Брама", "Коли падають дерева", "Стрімголов".
https://www.facebook.com/ArthouseTraffic/

16 квітня запрошуємо вас на завершальний показ кіноклубного фестивалю стрічки "Стрімголов". Світова прем'єра мелодрами "Стрімголов" Марини Степанської відбулася в рамках конкурсної програми 52-го Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах. Стрічка досліджує стосунки молодої пари: в центрі сюжету опиняється "світовідчуття негероїв у героїчні часи" – у сучасному Києві після подій Майдану. У серпні 2017 року стрічка взяла участь у відборі на висування фільму від України на ювілейну 90-ту кінопремію „Оскар” Американської академії кінематографічних мистецтв і наук у категорії „Найкращий фільм іноземною мовою”. 

Початок о 17 год.

Вхід вільний

 

2019-04-12

У 18 квітня о 16:00 в читальній залі бібліотеки відбудеться презентація книги „Іван Мацинський – український поет, перекладач та словацько-українські літературні зв’язки” за участі  працівників Державної наукової бібліотеки в Пряшеві (видавці та редактори книги) та представників Спілки українських письменників Словаччини.

Іван Миколайович Мацинський (9 квітня 1922, Меджилабірці – 14 березня 1987, Пряшів) – український поет, перекладач та видавець у Словаччині, вчений-культуролог, журналіст. Історик словацької літератури. Громадський лідер українських поселень на Прящівщині. Народився у містечку Меджилабірці на Східній Словаччині в родині залізничника. Навчався в Руській учительській семінарії у Пряшеві, Вищій школі суспільних наук у Празі та на філософському факультеті Університету ім. П.Шафарика у Пряшеві, який не закінчив – з останнього курсу з політичних мотивів був виключений. Спочатку писав російською мовою, але під впливом української літератури перейшов на літературну українську мову. Працював директором Українського національного театру, завідував Відділом української літератури Словацького педагогічного видавництва у Пряшеві. Був одним з організаторів україномовного журналу «Дукля» та Української секції Спілки письменників Словаччини, яку довший час очолював. Активно працював в громадсько-культурному житті українців Пряшівщини. Автор шести поетичних збірок, прозових творів і наукових досліджень з карпатоукраїнської літератури, перекладів із словацької та чеської мов, Зокрема: автор збірок віршів «Білі хмари» (рос. м., 1949) «Наша мова» (укр. і рос., 1956), «Зимова ніч» (укр., 1961), «Карпатські акорди» (укр., 1962), «Вінки сонетів» (укр., 1986).

 

2019-04-04

Шановні користувачі! До вашої уваги "Хроніка культурного життя Закарпатської області за березень 2019 р."

2019-04-02

Шановні користувачі! Для вас нові надходження до Відділу художньої літератури.

2019-03-27

Шановні користувачі! Для вас нова віртуальна виставка, присвячена Міжнародному дню театра "Театр: вчора, сьогодні, завжди".

2019-03-12

Ніжність і мужність художнього слова співців Карпатського краю. У ці березневі дні шанувальники художнього слова: учні середніх навчальних закладів обласного центру, літератори-початківці, творча молодь, гості міста, – мають можливість ознайомитись із новими цікавими книжковими виставками в народному музеї літератури Закарпаття (м. Ужгород, пл. Жупанатська, 3), який діє при обласній організації Національної спілки письменників України. Їх експозиції створено спілчанами за підтримки працівників обласної універсальної наукової бібліотеки імені Ф. Потушняка.

Виставка «Наші краянки в українській літературі» ознайомить із творчим доробком сучасних закарпатських письменниць. Тут представлено поетичні збірки Надії Панчук, Марії Головач, Людмили Кудрявської, Тетяни Ліхтей, Христини Керити, Мар’яни Нейметі, Тетяни Рибар, Лідії Повх, Мар’яни Шутко, Олени Пекар, Ольги Тимофієвої, Ірини Гармачій, Віри Фесенко та ін. Досить широко представлена творчість письменниць, які пишуть для дітей, – Галини Малик, Лідії Повх, Оксани Фулитки, Вікторії Жупан.

Наступна книжкова виставка – «Живе Карпатська Україна», присвячена 80-річчю створення Карпатської держави у березні 1939 року. Її основу склали історико-документальні матеріали, з яких дізнаємось як творилась Карпатська Україна, як боролись за неї кращі сини Срібної землі і патріоти з різних куточків України. Досить широко представлено на тій же виставці твори співців та оборонців Карпатської України, які в ті буремні роки були у вирі драматичних подій, – найповніше видання вибраних творів Зореслава «Блакитні ескадри», том вибраних поезій Андрія Патруса-Карпатського «Голуба далечінь», зібрання прози письменника і посла Сойму Карпатської України Юрія Станинця, проза Олександра Сливки, а також поезія Івана Ірлявського та його побратимів, яку вміщено в збірнику «Моя Карпатська Україна». 
Отже, письменники і бібліотекарі доклали всі зусилля, щоб мовою книжкових виставок розповісти широкому колу шанувальників української літератури і, зокрема, юних поколінь наших співвітчизників про красу, ніжність і водночас гартовану в боротьбі за незалежність України мужність і незламність художнього слова співців Карпатського краю.


 

2019-03-07

Шановні користувачі! Для вас нові надходження до Відділу наукової інформації та бібліографії.

2019-03-04

Шановні користувачі! Для вас нові надходження до Відділу художньої літератури.

2019-01-14
Шановні колеги та користувачі, до вашої уваги у розділі "Електронна бібліотека" електронна версія покажчика.

 

2018-02-13

Пропонуємо вашій увазі новий розділ "Унікальне Закарпаття".