Комунальний заклад
"Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека
ім. Ф. Потушняка"
Закарпатської обласної ради
Віртуальні виставки
Бібліотека – вчора, сьогодні, завтра
2020-09-15
|
Якщо ви хочете, щоб молодь тягнулася до знань, турбуйтеся про головні, В. Сухомлинський
Людину можна пізнати по тих книгах, які вона читає. Наша книгозбірня була створена у вересні 1945 року на базі Ужгородської міської публічної бібліотеки. Першим директором бібліотеки був Дмитро Дмитрович Сас, пізніше бібліотеку очолювали: Любов Іванівна Качалко, Пилип Остапович Гаврилко, Ольга Остапівна Стоколос, Дмитро Олександрович Вдовін, Павло Федорович Распопін, Ольга Павлівна Пудсакулич. Найтриваліший час – з 1989 по 2014 рр. директором була заслужений працівник культури України Людмила Захарівна Григаш. |
Казкарі карпатського краю
2020-08-26.jpg)
У скарбницю світової культури, яка створюється трудовим людом протягом багатьох тисячоліть, міцно увійшли народні казки як один із найзначніших пам’ятників мистецтва слова. Виникнення жанру заховано у сивій давнині. Кожна історична епоха збагачувала казковий епос новими сюжетами, мотивами, темами та образами, ідеями. І в наш час казки живуть повнокровним життям, несучи в собі філософські, соціальні, моральні та етичні погляди народу.
На грані вічного болю
2020-08-13
Невже ти думаєш, що всі вони зі сталі?
Душа не мерзне, серце не болить?
Йдуть воювати сильні й витривалі,
Щоб разом Україну боронить.
Літопис нашого народу нараховує чимало кривавих сторінок. І одна з них - війна на Сході, або як її називають АТО. Сотні справжніх патріотів віддали своє життя в боротьбі зі злочинною владою, зовнішньою агресією та сепаратизмом. В Незалежній державі народилося і виросло нове покоління, яке має своє бачення та не боїться відстоювати свої переконання – жити у вільній Незалежній Державі.
Війна на сході України або Війна на Донбасі — військовий конфлікт, розпочатий російськими загонами, які вторглися у квітні 2014 року на територію українського Донбасу після захоплення Російською Федерацією Криму, серії проросійських виступів в Україні і проголошення «державних суверенітетів» ДНР та ЛНР. Конфлікт має характер міжнародного і став продовженням російської збройної агресії проти України. За географічним масштабом є локальним і охоплює частини Донецької і Луганської областей України.
Попри численні факти участі Збройних сил РФ та докази причетності Росії до війни, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, тому з українського боку війна розглядається як неоголошена. Ряд українських політиків називає війну на сході України «гібридною війною» Росії проти України. Юридично на сході України триває Антитерористична операція, яка з 2018 року має назву Операція Об'єднаних Сил. Російська влада неодноразово заявляла про своє несприйняття Антитерористичної операції й вимагала її припинення та початку переговорів з бойовиками.
Бойові дії війни на Донбасі почалися із захоплення 12 квітня 2014 року російськими загонами, керованими офіцерами спецслужб РФ, українських міст — Слов'янська, Краматорська і Дружківки, де захопленою у відділках МВС зброєю російські диверсанти озброїли місцевих колаборантів і прийняли до своїх лав. В умовах неспротиву місцевих силових структур України, а іноді й відкритої співпраці, невеликі штурмові загони російських диверсантів в наступні дні взяли під контроль Горлівку та інші міста Донеччини і Луганщини. 13 квітня 2014 року, у відповідь на вторгнення диверсійних загонів, в.о. президента України Олександр Турчинов оголосив про початок Антитерористичної операції. Перекинуті у район Слов'янська та Краматорська спецпідрозділи СБУ й Збройних сил України прийняли перший бій зранку 13 квітня у Семенівці, передмісті Слов'янська.
Загибель бійців – це велика кривава рана, яка залишиться назавжди в нашій пам’яті, в історії України. Ми всі мріємо, щоб війна залишилася в минулому, щоб всі воїни повернулися до рідних домівок з перемогою. Тим героям, які показують свій патріотизм, безмежну любов до України та її людей, перебуваючи на бойових позиціях, наша безмежна вдячність і шана.
Останнім часом книги про АТО стали дуже популярними, і це не дивно, адже події, що відбуваються на сході країни, стосуються кожного українця. Щодня ми стежимо за новинами із зони АТО, однак сьогодні про події на сході України можна дізнатися не тільки з інформаційних випусків, а й з книжок. Вони написані людьми, які там побували та на власні очі бачили весь жах того, що відбувається. І нижче представлений огляд нових книг про АТО, в яких розказано не тільки про гібридну війну на Донбасі, а й про переплетіння героїзму та зради, любові та ненависті, горя та радості, а також про багато-багато іншого.
Майстер неповторної внутрішньої сили
2020-07-09.jpg)
Тодось Осьмачка (Осьмачка Теодосій Степанович) — видатний український письменник, поет, прозаїк, перекладач.
Народився Тодось Осьмачка 4 (16) травня 1895 року в селі Куцівка на Черкащині в родині сільського робітника Степана, який працював у маєтку поміщика Терещенка, а потім самотужки здобув фах і славу хорошого ветеринара. З великого гурту своїх дітей батько спромігся дати середню освіту лише найстаршому синові — Тодосю. Вищу Осьмачка здобував уже самотужки. Замолоду Осьмачка вчителював у народних школах. Під час світової війни за свою поему «Думи солдата» був відданий під військово-політичний суд. Але революція внесла свої корективи. З 1920 року він інструктор з підготовки робітників освіти в Кременчуку. Навчається в Київському Інституті народної освіти (так тоді звався університет). У студентські роки почалася його участь у літературному житті. Спершу він був членом Асоціації Письменників (АСПИС), яку очолював Микола Зеров, а потім «Ланки» (МАРС), до якої входили Г.Косинка (найближчий товариш Осьмачки), Б.Антоненко-Давидович, Є.Плужник, В.Підмогильний.
Перша збірка поезій Т.Осьмачки «Круча» з’явилася друком 1922 року, засвідчивши «може, одну з найнадійніших сил», писав С.Єфремов у «Історії українського письменства». Її відзначала глибина образності, блискуча народна мова та епічний стиль дум. 1925 року виходить друга книжка поезій — «Скитські вогні», яку можна було б назвати гімном українському степові.
Осьмачка Теодосій Степанович – автор збірок „Круча” (1922), „Скитські вогні” (1925), „Клекіт” (1929), „Сучасникам” (1943), поеми „Поет” (1947,1954), „Китиці часу” (1953), „Із-під світу” (1954), трьох повістей: „Старший боярин” (1946), „План до двору” (1951), „Ротонда душогубців” (1956).
Поет прагне образно простежити історичний шлях України — пройти «по шляху віків» і таким чином усвідомити, куди ж летить нове століття, і як буде стелитися доля українського народу. Поета огортають тривожні передчуття нових кривавих збурень, які зачаїлися в ідилічних пейзажах. Та він зберігає віру в можливість утримання рівноваги завдяки утвердженню сильного «Сьогодні». Однак те «сьогодні» накочується на нього страшними звістками із рідного села Куцівки від батька, який просить чим-небудь допомогти, бо в селі голод, а вози з мертвими риплять сільськими дорогами, як журавлі. Осьмачка-студент також голодний і обдертий, з мізерним заробітком за вчителювання в одній із київських шкіл, вимітає цвілі крихти хліба з шухляд, і прагне виповісти гірку пісню рідного села:
А ті ж крихти, в ногах живі,
З стола небес
Хай рідний вітер на папір
Мені зідме!
Разом із побратимами з «Ланки» Тодось Осьмачка поділяє біль і тривогу за долю українського села. Любить і поважає Павла Тичину, щоправда не раз дорікаючи йому за незрозумілі компроміси. Радить «взяти у торбину запасу та ходити по селах, а потім уже комінтерн воспівати. А то добре, сидівши в Києві, обклавшись книжками, бути революціонером». На останній закид Тичина образився. Можливо й через те, що Тодось Осьмачка дорікав йому за помітне «позичання» в нього образів. 1922 року Тичина записав: «Осьмачку не люблю. Хай собі він буде геній, а не я — не в тім річ».
Останньою книгою Осьмачки, яка була надрукована в підрадянській Україні, була збірка «Клекіт» (Київ, 1929). Вона побачила світ у розпал підготовки процесу над українською інтелігенцією — Спілкою Визволення України, коли ідеологічний прес затискав індивідуальну свободу творчості, до абсурду були розпалені літературні суперечки.
У цій збірці Осьмачка друкує вірш «Деспотам», в якому звертається до закутого в ланці, працьовитого свого народу, який годують у казармах на заріз і чию працю забирають «розбоєм в білий день», передрікає йому падіння «під кригу ланцюгів» і спів «присмаглими губами чужих пісень із городів». Осьмаччині книжки підтвердили прогноз Сергія Єфремова про нього, як про «одну з найнадійніших сил» серед тодішнього літературного молодняку. Після Шевченка, він вище за будь-кого іншого підняв у поезії могутній і трагічний образ українського селянства, що було найбільшою рушійною силою революції, а потім стало найбільшою її жертвою… Цій трагедії він надав космічних вимірів.
На творчість Феодосія Степановича Осьмачки значно вплинув символізм і експресіонізм. У пізніх поетичних збірках помітно вплив неоромантизм. У своїх творах Феодосій Степанович Осьмачка особливу увагу приділяв українським народним традиціям, етнографії.
У 1930 році ще вийшов друком Осьмаччин переклад Шекспірового «Макбета», а поему «Дума про Зінька Самгородського» так і не була надрукована. Пізніше вона ввійшла до збірки «Сучасникам» (1943). Тим часом криваві тридцяті роки вже забрали перших близьких друзів поета — Григорія Косинку, Дмитра Фальківського, Валеріана Підмогильного. Хвиля доносів у вигляді літературно-критичних статей затаврувала й самого Осьмачку: «ворог народу», «бандит». Він розумів, що на нього чекає трагічна доля його друзів. Рятуючись від репресій, Осьмачка пробирається на Поділля, маючи намір нелегально перейти через польський кордон. Його заарештовують і відправляють під конвоєм аж у Свердловськ, але дорогою Тодось Степанович втікає і знову прямує на Поділля з тим самим наміром. Цього разу його відправляють в тюрму за звинуваченням у шпигунстві.
Очікуючи цілком ймовірну кулю в потилицю, Осьмачка приймає останнє рішення — боротися далі, але «не засобом сили, а засобом слабості» і симулює божевілля. Його переводять в психіатричну лікарню в Києві. Усю моторошність тієї ситуації пізніше він змалював у повісті «Ротонда душогубців» (1956).
1943 року у Львові він видає свою четверту книжку «Сучасникам». 1944 року Осьмачка пише повість «Старший боярин» — першу світлу книгу, позбавлену страшних картин пекельного та жорстокого життя. Однак лише через рік поет повертається у «прокляті роки» у поемі «Поет», сповненої особистісними враженнями й переживаннями круговерті репресій. 1947 року поема на 23 пісні вийшла в світ у чудовому мистецькому оформленні художника М.Дмитренка з присвятою «Пам’яті єдиного мойого друга і найблагороднішої людини між людьми, мені знаними, мойого батька Степана Осьмачки».
У 1953 році вийшла збірка «Китиці часу», де було зібрано вірші 1943—1948 рр. Після цього письменник ще активніше працює у жанрі прози: повість «План до двору» (1951), книжка «Ротонда душогубців» (1956), перекладає О.Уайльда і У.Шекспіра, виступає з есеїстичними роздумами про Шевченка й природу мистецької діяльності. Однак нерозуміння земляків-критиків, глуха й байдужа читацька аудиторія, до якої апелював Тодось Осьмачка в надії зібрати кошти на видання своїх творів, посилювали відчай і безвихідь письменника. У своїх мандрівках по світу він ніколи не зупинявся, переслідуваний, немов хворобою, страхом розправи над ним агентами КДБ. Переїхавши з Німеччини до США Тодось Осьмачка прагне зосередитися на творчих справах. Часто виступає перед українськими громадами, та страх і підозри змушують його знову зриватися з місця, й переїжджати від країни до країни.
6 липня 1961 року на одній з вулиць Мюнхена він упав під ударом нервового паралічу. Стараннями друзів його літаком перевозять до США і кладуть на лікування в психіатричну лікарню «Пілгрім Стейт Госпітал» поблизу Нью-Йорка. Та вийти з госпіталю хворому поетові, який вимріював нову збірку поезій і афоризмів «Людина між свідомістю і природою», не судилося.
7 вересня 1962 року на 67 році життя Тодось Осьмачка помер.
Видатні гетьмани України
2020-07-03.jpg)
В одному зі стародавніх переказів Україну названо «шматочком раю на землі». Мабуть, тому доводилося народові знову й знову боронити її від запеклих зазіхань чужинців. Протягом віків, починаючи з 15 століття, обов’язок охорони українських земель покладався на козацтво.
Від часів зародження козацтва на землях України в середині XV століття з його середовища вибивався старший, або ж отамана, потім – гетьман. Одні кажуть, що така виборність була пережитком племінних часів, коли обирався найсильніший чи наймудріший – вождь племені, інші зауважують, що українці перебрали традицію в австрійських імператорів, польських королів або ж кримських ханів. Як би там не було, але вже на кінець XVІ століття в козацтва остаточно утвердився владний звичай обирати з-поміж себе найбільш здібного.
Українська Гетьманська держава за 116 років свого існування (1648-1764) мала 17 гетьманів. Пропонуємо згадати постаті деяких гетьманів та козацько-гетьманську добу загалом.
Феномен професора Лизанця
2020-07-02
Лизанець Петро Миколайович народився 2 липня 1930 року у с. Ізвор Свалявського району. У 1936 р. батьки переселилися в присілок Шом-Колонія Берегівського району. Навчався в Мукачівській горожанській школі. Закінчив Берегівську середню школу і гімназію та філологічний факультет УжДУ (1948–1953). Аспірант кафедри української мови (1953–1956), викладач, старший викладача, доцент. У 1966 р. обраний завідувачем кафедри угорської філології, де працює й нині. Крім цього, з січня 1988 р. очолив новостворений Центр гунгарології, де трудиться й тепер. Був деканом філологічного факультету УжДУ (1977–1984).
Служитель Божий і народний
2020-07-01
«Три головні завдання українського народу:
1) досягнення правдивого і сталого щастя,
2) посилення єдності, 3) захист зовнішніх кордонів».
Митрополит Андрей Шептицький
Митрополит Андрей Шептицький (мирське ім'я Роман Марія Олександр Шептицький; 29 липня 1865, село Прилбичі — 1 листопада 1944, Львів) — український релігійний діяч, граф.
Єпископ Української греко-католицької церкви; від 17 січня 1901 до смерті — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Належить до знатного галицького роду Шептицьких. Доктор права. За мудрі настанови й великі труди він отримав багато народних імен: Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації, Великий митрополит. За час свого служіння значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні, так і за кордоном. Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. У 1905 році заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику кількість експонатів. Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів. Як Галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму, які однак не часто відвідував.
Зазнавав утисків більшовиків. Зокрема у 1939 році НКВСники розстріляли його брата Лева і всю його сім'ю в родинному маєтку Шептицьких у Прилбичах. Помер 1 листопада 1944 року внаслідок тяжкої хвороби.
Конституція України - погляд у майбутнє
2020-06-24
Я — українець. Є у мене право
На рідну мову та свою державу,
На гордий прапор золотисто-синій,
На щастя жити у такій країні.
Я — українець. Право знати маю
Про тих, кого героями вважаю,
Що людство рятували від руїни, —
Синів і дочок, гідних України.
Я — українець. Хочу право мати
Завжди усе, що думаю, казати,
На незалежну та міцну державу,
На все, що гарантовано по праву.
Я — українець. І моє це право
Любити землю горду й величаву,
Та дух свободи набирати в груди.
Я — українець. Був ним, є, і буду!
В Україні 28 червня відзначають державне свято – День Конституції. Саме цього дня 1996 року Верховна Рада України, нарешті, після багатомісячних дебатів, ухвалила Основний Закон нашої країни, який замінив конституцію Української радянської соціалістичної республіки 1978 року.
Книги, що стали подією
2020-06-23
Давати оцінку сучасному літературному процесу, визначити, які книги стають подією в літературному житті не так просто. З одного боку, багато письменників є нашими сучасниками, літературний потік ще не виокремив справді талановиті твори, тобто часовий відрізок надто малий, щоб сказати, які художні твори ввійдуть у золотий фонд мистецтва, а які були прохідними і швидко забудуться. З іншого боку, нове тисячоліття демонструє широку палітру естетичних пошуків у літературі, відповідних сучасному розумінню світу і людини в ньому, світогляду поколінь, що в свою чергу вимагає осмислення і критичної рецепції.
Всі книжки, представлені на виставці – світові бестселери, чия цінність підтверджена не стільки накладами, скільки значно дорожчою валютою читацької уваги. Серед видань – книги, знайомі широкій читацькій аудиторії, твори, що є зразком сучасної культури і презентують світогляд сучасного покоління, відтворюють плюральність поглядів на сучасне суспільство з його запитами, потребами і проблемами. Художню прозу презентують новели, оповідання, романи, детективи фантастична проза, трилери тощо.
Незважаючи на те, що сучасна українська літературна традиція – явище досить молоде, вона вже достатньо сформована та самобутня. Причин тому чимало, але головна з них – непроста українська історія. Проте Україна й тут іде особливим шляхом: книжковий простір формують не тиражі, а книга, про яку говорять у культурному середовищі. На нашій виставці книжки, без яких неможливо уявити актуальну українську літературу. Частина з них сформувала, без перебільшення, перше покоління українців, народжених не в СРСР. Останнім часом завдяки зусиллям наших перекладачів, сучасні видання стали виходити українською майже одночасно з оригіналами, а класика набула більш актуального звучання. Тож пропонуємо вашій увазі художні твори світової та вітчизняної літератури від українських видавців, які, на наш суб`єктивний погляд, того варті та які минулого року користувались попитом наших читачів. Кожна з них може вразити й захопити.
Ви віддано цю волю здобували
2020-05-22
| День Героїв – це день пам’яті усіх українців, що присвятили своє життя нашій з вами свободі, тих, хто боровся і захищав Україну. День Героїв відзначають понад сімдесят років. У суворі роки німецької окупації, у час проти більшовицької збройної боротьби, українці на чолі з ОУН вшановували пам’ять Героїв. У 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив відзначити 23 травня як День Героїв. |
Духовний стержень, що єднає
2020-05-21
В вас мудрість вічна і любов жива...
А хтось же вас народжував, слова,
Хтось ті суцвіття звуків винаходив,
Що стали потім мовами народів.
Станіслав Тельнюк
Українці разом з усіма іншими слов’янськими народами 24 травня відзначають День слов’янської писемності й культури.
Свято встановлено згідно з Указом Президента від 17 вересня 2004 року, в день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – просвітителів, що відіграли визначну роль у розвитку й становленні слов’янського письменства і культури, покровителів Європи.
Народна святиня українців Закарпаття
2020-05-05
|
День 9 травня 1920 року належить до тих визначних дат в історії нашого краю, які відіграли особливу роль у справі національного пробудження та культурного розвитку закарпатських українців. Саме того дня о 15 годині, у великому залі будинку жупанату в Ужгороді (нині там розміщений обласний художній музей) зібралися 119 делегатів із різних місцевостей краю і заснували перше в історії Закарпаття справді народне культурно-просвітницьке товариство “Просвіта”.
Основною метою створення товариства, як зазначалося у його статуті, було культурне і економічне піднесення народу, виховання його у моральному і патріотичному дусі.
У 1939 році угорська влада ліквідувала “Просвіту”. Спроби відродити її у другій половині 40-х років підтримки від нової, радянської, влади не отримали. Що більше – чимало колишніх просвітян, священиків та інших свідомих українських патріотів опинилися у більшовицьких в’язницях і таборах.
23 грудня 1990 р. з великим успіхом було проведена конференція по відродженню крайового культурно-освітнього товариства “Просвіта”. 187 делегатів з усіх міст і районів краю ухвалили відновлення діяльності закарпатської “Просвіти”, затвердили Статут, згідно якого відроджена “Просвіта” ставала продовжувачкою традицій і правонаступницею історичної “Просвіти”. Активна громадсько-культурна діяльність якого продовжується й до нині.
|
Нехай живі пам'ятають-покоління знають
2020-05-04
Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об’єднані Нації. Не забуваємо: той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться.
Чорнобильський слід на землі в долях і душах...
2020-04-24
Події цього дня стали однією з наймасштабніших трагедій для людства. Вибух, який зруйнував життя тисячам людей і утворив багатокілометрову зону відчуження, назавжди закарбувався в пам’яті не одного народу.
Король закарпатського гумору
2020-04-21
Марко Бараболя — псевдонім, під яким увійшов у закарпатську літературу наприкінці 20-х років ХХ століття Іван Рознійчук. Сучасники називали його "королем закарпатського гумору".
Марко Бараболя одна з найбільш своєрідних постатей у літературному процесі Закарпаття. Без нього годі уявити в усій повноті розвиток письменства на західноукраїнських землях , сутність рис культурного і суспільного життя краю 20-х - першої половини 40-х років ХХ ст.
Новини
2020-11-23
Друзі, запрошуємо вас на перегляд документального фільму "Леся Українка: 10 вражаючих фактів", який відбудеться 25 листопада о 16:00 у читальній залі нашої бібліотеки!
Вхід вільний!
2020-11-23
Обласна бібліотека запрошує на благодійну акцію для підтримки онкохворих дітей.
27 листопада о 13:00, у читальній залі бібліотеки відбудеться презентація благодійної виставки-ярмарку світлин фотохудожника Володимира Хили. Захід відбудеться у рамках акції "Розтопи своє серце – допоможемо дітям разом".
2020-11-13
Шановні користувачі, для вас нові надходження до Відділу наукової інформації та бібліографії.
2020-11-03
Шановні користувачі, для вас нова "Хроніка культурного життя Закарпатської області за жовтень 2020 р.".