Комунальний заклад

"Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека
ім. Ф. Потушняка"

Закарпатської обласної ради
UA RU EN 

Віртуальні виставки

2005  2006  2007  2008  2009  2010  2011  2012  2013  2014  2015  2016  2017  2018  2019  2020  Всі виставки

За Україну, за її волю!

2018-10-12
(до Дня українського козацтва)

Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Гімн України

 

Ніколи не виживе той народ,
котрий сприймає трактування
своєї історії очима сусіда.
Фрідріх Ніцше

 

Козацтво й Україна, козацтво і український народ… Ці поняття здавна були в одному асоціативному ряду. І не випадково. Адже через історію козацтва, по суті, переломлювалася ціла епоха в минуло України та її народу. На певному етапі історичної еволюції саме козацтво відбивало загальні тенденції розвитку українців як окремої спільноти, окремої нації.
Козацтво назавжди увійшло у свідомість українського народу як символ прагнення до свободи, демократії й національної незалежності, забезпечило появу у ній нових стереотипів мислення.

 

переглянути

„Голодний вік, як чорна птиця над краєм змореним літав”

2018-09-20
(до 85-х роковин з дня Голодомору 1932-1933 років в Україні)
      Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого більшовицькою владою терору голодом, тобто геноцидом.В історії бурхливого XX ст. голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце.Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його лише частково мали об'єктивний характер – посуха 1931 р., економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.

 

переглянути

"Поетичний світ Людмили Кудрявської"

2018-09-11
(до 75-річчя від дня народження поетеси)

Людмила Борисівна Кудрявська разом зі своїм братом-близнюком народилася в сім'ї воєннослужбовця під час Другої Світової війни 12 вересня 1943 року в Краснодарі. Батьки вчителі дуже любили літературу, а батько, Борис Борисович Кудрявський, сам писав вірші. Тому не випадково дітям дали пушкінські імена – Руслан і Людмила. У 1945 році родина Кудрявских з міста Саки переїхала в Хуст. Тут Людмила Борисівна закінчила дитячу музичну школу, тут же у вісім років вона написала перший вірш.
Але попереду був переїзд в Мукачево і перша юнацька публікація в міській газеті "Прапор перемоги". У Мукачево сім'я Кудрявских приїхала в 1956 році. Тут же майбутня поетеса поступила вчитися в сьомий клас середньої школи номер один ім. О. С. Пушкіна.

переглянути

“Соколиний поет: Василь Вароді”

2018-07-03
до 75-річчя від дня народження

Ми всі – з вогню, із трепету, з боління,
Одне над нами сонце й небеса,
В одній землі одне у нас коріння,
Одна на всіх нев’януча краса.
Василь Вароді

Василь Іванович Вароді народився 3 липня 1943 року у селищі Королево Виноградівського району Закарпатської області. За освітою Василь Вароді український філолог. У 1976 році закінчив Ужгородський університет.

 

переглянути

Українська художня література: сучасні тенденції

2018-05-07
«Сила літератури полягає у її непередбачуваності…
Всі одкровення у літературі є несподіваними.
Доволі часто вони зовсім не збігаються з нашими очікуваннями.»
Тарас Прохасько
 
Сучасна українська література побудована на фундаменті вікових традицій і водночас - це якісно новий продукт сучасного глобалізованого інформаційного світу. Основною ознакою сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється в спробі письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми. Сучасні українські письменники намагаються подолати «провінційність», «окремішність» нашої літератури. Література піднімає дуже важливі проблеми - про пам'ять, про те, як минуле пов'язане з сьогоденням, а також про самоідентифікацію суспільства і людей в ньому. У літературі почали з’являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до слова.
 

 

переглянути

Європейський дім

2018-05-04
до Дня Європи

Днем народження Європейського Союзу вважається 9 травня (в Україні – у третю суботу цього місяця). Саме у цей день 67 років тому міністр закордонних справ Франції Робер Шуман представив усьому світові своє бачення майбутнього єдиної Європи – ключ до миру та добробуту на континенті у той час, коли люди ще не відійшли від травм минулої війни, а Європа вже стояла на порозі третьої світової війни.

 

переглянути

“Відомий та невідомий Духнович”

2018-04-24
до 215-річчя від дня народження громадсько-політичного, культурно-релігійного діяча, літератора, педагога, філософа, фольклориста Олександра Духновича

Самі здорові співайте,
А на батька пам’ятайте.
(О. Духнович “Послідняя моя піснь”)

Олександр Васильович Духнович народився 24 квітня 1803 р. в с. Тополі, Гуменського округу на Пряшівщині (тепер Чехословаччина) в родині священика. Початкову освіту одержав дома. У 1813 р. О. Духновича відвезли до Ужгорода для завершення початкової освіти та вступу до гімназії. У 1816 р. помер батько, мати з шістьма дітьми залишилась без засобів до існування, і найстарший, Олександр, всупереч великому бажанню студіювати землемірство, змушений був вступити до духовної семінарії в Ужгороді (1823).
Після закінчення семінарії О. Духновича призначили службовцем єпархіальної концелярії у Пряшеві. Не витерпівши жорстокої експлуатації єпархіального начальства і нужденного животіння, О. Духнович 1830 р. втік до Ужгорода. Але пряшівський епіскоп перешкодив йому влаштуватися на посаді, і О. Духнович став домашнім учителем ужгородського урядовця.

переглянути

Антон Шепа - майстер монументального живопису

2018-04-16
до 90-річчя від дня народження художника Антона Шепи
      Народився  17 квітня 1928 року в с. Підгоряни Мукачівського району Закарпатської області.
1954-го року закінчив Львівський Державний інститут прикладного і декоративного мистецтва, де він навчався на факультеті монументального живопису. Вчителями з фаху були Йосип Бокшай та Роман Сельський. Своїм духовним вчителем і наставником Антон Шепа вважає Адальберта Ерделі. З 1960-го – член Національної спілки художників України.
До 1972 року Антон Шепа жив і працював в Ужгороді, де викладав в Ужгородському училищі прикладного мистецтва впродовж 7 років (1954-1961). 
1972-го Антон Шепа переїздить до Києва. З 1957 р. бере участь практично в усіх республіканських та в більшості всесоюзних художніх виставок. Його роботи демонструвалися в Астрії, Білорусії, на Кіпрі, в Чехії, Словаччині, Угорщині, Японії.     Твори майстра прикрашають експозиції музеїв та колекцій. 
     Антон Шепа - талановитий педагог і наставник, що виховав цілу плеяду яскравих художників. Його вирізняє щира образність, розкута манера письма, смілива і емоційна палітра, гармонійне поєднання реалістичної, декоративної та абстрактної стилістики. Активний експериментатор з кольором, формою і сюжетом, влучно прозваний "закарпатським Ван Гогом". Із монументальних робіт які уціліли є розписи в церкві монастиря с. Імстичево(1996р.), будинку культури с. Петрово та одне з приміщень в замку «Паланок» м. Мукачево (1998 р.). 
Помер художник у 2014 році. Заслужений художник України(2008 р.)
 
переглянути

"Коли закарпатець – це стан душі"

2018-03-01
до 80-річчя від дня народження художника Івана Ілька
 
Ілько Іван Іванович - народився 4 березня у с. Дулове Тячівського району. У 1957 закінчив відділення декоративного розпису Ужгородського училища прикладного мистецтва. Педагоги – Й. Бокшай, А. Ерделі, Ф. Манайло. Від 1968 року – член Національної спілки художників України. Від 1994 року – заслужений художник України. У творчості Івана Ілька простежується захоплення рідною землею та культурою свого народу. Краса Карпат та тепло душі закарпатського селянина, які вабили в рідні місця Адальберта Ерделі, Йосипа Бокшая, Федора Манайла, стали змістом полотен художника.  
Іван Ілько – майстер, який тонко відчуває психологію краю і краян, який відтворює на своїх полотнах не поверхово красоту, а глибину, з елементами алегоризму і внутрішньої напруги, а в ній криються переживання художника. Синівська любов до рідного краю дає можливість народжуватися творчим роботам з суто “Ільківськім” баченням і відчуттям Закарпаття у всій своїй неповторності.
переглянути

"Із пензлем по життю"

2018-02-22
до 60-річчя від дня народження художника Бориса Кузьми
 
Кузьма Борис Іванович – народився 22 лютого 1958 року у селі Нове Давидково Мукачівського району Закарпатської області. У 1980 році закінчив архітектурний факультет Львівського політехнічного університету. Член Національної спілки художників України з 1995 року. Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі в галузі образотворчого мистецтва.  Заслужений художник України (2004). 
 
Графіка Бриса Кузьми – це, мабуть, уся його біографія. У ній віддзеркалюються головні пристасті життя – архітектура, живопис і власне рисування, штрихування, друкування, наведення ліній. Перша персональна виставка художника відбулася у 1984 році в Ужгороді, а саме у кафе "Форум", яке свого часу було своєрідним клубом "творчої молоді". Саме з цього моменту розпочався рух Бориса Кузьми у конкретному напрямку – художньому. У 1995 році пан Борис став членом Національної спілки худодників України, а у 1999 році його обрали головою Закарпатської організації Національної спілки художників України. 
 
переглянути

Магічне світло імені

2018-02-22
до 90-річчя від дня народження мовознавця Павла Чучки

Павло Павлович Чучка народився 22 лютого 1928 року в селі Баранинці Ужгородського району Закарпатської області. Початкову освіту здобув у рідному селі, а середню — в Ужгородській реальній гімназії та в Ужгородській СШ № 1. 1952 року закінчив Ужгородський університет.
Один рік учителював у середній школі. Потім навчався в аспірантурі Київського університету.
Кандидатську дисертацію “Українські говірки околиці Ужгорода” захистив 1959 року, а докторську “Антропонімія Закарпаття” — 1970 року. Обидві дисертації захистив у Києві.

 

переглянути

"Імпресія життя та творчості Еміліана Грабовського"

2017-11-17
до 125-річчя від дня народження художника

Грабовський Еміліан (1892 – 1955) -  живописець, графік. Член Національної спілки художників України.  

Еміліан Грабовський підтримав творчі плани Ерделі й Бокшая і належить до перших провідників нового мистецтва в краї. Його головним художнім інтересом була природа рідного краю, яку він послідовно розробляв у найкращих традиціях реалізму з великою ретельністю і дотриманням правдивості зображення. Художник знайшов своє звучання, можливо не таке барвисте й темпераментне порівняно з творами Ерделі й Бокшая, однак витончено ліричне й довірливо щире. Особливістю його таланту стало досконале володіння олівцем, вміння штрихами вивести тональні співвідношення. Він був єдиним на той час майстром графічного пейзажу.

Еміліан Грабовський, син польського інженера-землеміра, учасника антиросійського повстання 1863 – 1864 років, народився 20 листопада 1892 року в Ужгороді. Грабовський їде на навчання до Будапешта того ж року, що й Ерделі – 1911. Спочатку вчиться в училищі прикладного мистецтва, потім – у Вищій школі образотворчого мистецтва. Кінець 1918 року проводить на творчій базі в Нодьбані (нині Бая-Маре, Румунія). На зламі 1910-х і 1920-х років молодий митець створює багато чудових рисунків і робіт олією. Бере участь у виставці в Кошицях 1921 року. На жаль, через постійні нестатки скромний і невибагливий за характером художник вимушений був у 1926 році покинути Закарпаття і тринадцять років працювати в Будапешті, здебільшого художником-реставратором. Після повернення в Ужгород 1939 року розпочався новий етап його творчості. Грабовський стоїть на тих самих позиціях реалістичного живопису і так само працює у пейзажному жанрі, бере участь у виставках.

Помер Еміліан Грабовський в Ужгороді 20 жовтня 1955 року, переживши на місяць свого друга Адальберта Ерделі.  

переглянути

Велике бачиться здалеку

2017-10-30
до 95-річчя від дня народження професора Василя Маркуся

Василь Васильович Маркусь (27 грудня 1922, с. Бедевля, Закарпаття — 15 жовтня 2012, Чикаго, США) — український науковець, публіцист, журналіст, пластовий і громадський діяч української діаспори в США. За фахом — юрист і політолог. Викладав політичні науки в університеті ім. Лойоли (Чикаго), дійсний член Національної академії наук України. Чоловік Дарії Маркусь. Член редколегії 11-томної «Енциклопедії українознавства», головний редактор 7-томної «Енциклопедії української діяспори».

переглянути

Збирач і сіяч карпатського мелосу

2017-10-22
до 105-річчя від дня народження музикознавця, фольклориста, заслуженого діяча мистецтв України Дезидерія Євгеновича Задора
 
З  плином часу приходить чітке розуміння особливої ролі творчої постаті Дезидерія Євгеновича Задора у розвитку професійної музичної культури Закарпаття та України. Д. Задор – визначний музичний діяч, концертний піаніст і видатний композитор, талановитий педагог і відомий фольклорист. Разом із Іштваном Мартоном заснував закарпатську професійну композиторську школу. Д.Є.Задор залишив творчу спадщину, яка вивчається і надихає наступні покоління музикантів. 
У середині ХХ століття Д.Задор був найфаховішим музикантом краю. Він – перший закарпатець з аспірантською музичною освітою, піаніст європейської величини, продовжувач багатих традицій органної і хорової школи Закарпаття, один із перших професійних композиторів краю, провідний музикознавець-фольклорист і композитор «Подкарпатского Общества наук». Він народився 20 жовтня 1912 року в Ужгороді. Початкове музичне виховання Дезидерій Задор отримав від своїх музично-освічених батьків. Закінчивши угорську народну школу (1919-1924), навчання продовжував у реальній гімназії. Після закінчення реальної гімназії восени 1932 р. Д.Задор поступив до Празької консерваторії по класу фортепіано, яку закінчив у червні 1936 р. З великим успіхом у стислий термін – Д.Задор на «відмінно» закінчує одразу три факультети Празької консерваторії – фортепіанний, органний, диригентсько-хоровий, і його призвіще викарбуване на консерваторській дошці кращих випускників.
В 1937 році на міжнародному радіоконкурсі ім. Ф.Шопена Д.Задор серед 67 претендентів виборює почесне ІІ місце і звання лауреата, як піаніст успішно виступає в різних містах. 
Дезидерій продовжує вивчати місцевий фольклор та популяризує його композиторською творчістю, листується з Б.Бартоком. Утверджуючи розвиток місцевого виконавства, Дезидерій Євгенович багато концертує як піаніст і неодноразово виступає у престижних програмах Будапештської музичної академії, Будапештського та Кошицького радіо, диригує хором жіночої учительської семінарії, успішно виступає в дуетах.
У 1946 році в Закарпатті було відкрито Ужгородське музичне училище – перший професійний музичний заклад в області. Першим директором училища був призначений Дезидерій Євгенович Задор (1912-1985) – фундатор практично усіх основних напрямів професійного музичного мистецтва повоєнного Закарпаття. 
У 1946 році Д. Задора приймають до Спілки композиторів УРСР. Це зобов'язувало до активізації композиторської діяльності. На жаль, в цей час йому довелося повністю припинити фольклористичну діяльність. Однак, все рівно у 1949 році за недоліки ідеологічної роботи (тобто за захоплення музикою європейських композиторів!) Дезидерія Євгеновича знімають з поста директора училища. А з «хрущовською відлигою» у 1953 році призначають керівником Закарпатського народного хору, а вже у 1954 році художнім керівником Закарпатської філармонії.
На Закарпатті Д.Задор інтенсивно працював і творив до 1963 року, і практично в кожному напрямку музичного мистецтва Закарпаття залишив глибокий слід. Останній період його життя (1963-1985) був пов'язаний зі Львовом, де паралельно на двох кафедрах: спеціального фортепіано та композиції Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка, у Львівському відділенні Спілки композиторів СРСР його дуже поважали, любили, він мав численних учнів і шанувальників. Але творчих зв'язків з Закарпаттям Д.Задор не переривав, при найменшій можливості зустрічався і спілкувався з музикантами Закарпаття, давав поради, підтримував, надихав.
Композитор писав багато, у різних жанрах, загальна кількість творів перевищує 300.  Серед визначних творів Д.Задора – Концерт для фортепіано з оркестром, Концерт для цимбал з оркестром, кантата «Карпати» на сл. Ю. Гойди для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру, фантазія «Тиса» для оркестру народних інструментів, симфонічна поема «Верховина», «Біля колиски» для мецо-сопрано, баритону і струнного оркестру, сюїта «Полонинські картинки» в 4-х ч. для струнного тріо, фантазія «Карпатська веселка» для фортепіано і камерного оркестру, фортепіанна соната, численні майстерні обробки закарпатських народних пісень для голосу з супроводом та різних складів хорів. 
В останні роки життя прийшло визнання і нагороди. Д.Задору було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України (1972), обрано у члени правління Львівської обласної організації СКУ, а з 1980 р. – у члени правління СКУ, нагороджено орденами Трудового Червоного Прапора, «Пошани».
Помер Дезидерій Євгенович 16 вересня 1985 року. По його останній волі похований на рідній землі в Ужгороді, на Кальварії.
переглянути

Останній могікан - Д-р Вікентій Шандор

2017-10-10
(до 110-річчя від дня народження)

Окупанти подавали історію нашого народу невірно, 
подібно як і в інших українських землях, з очевидною метою викреслити його
український національний організм з історії та затерти в ньому свідомість
його власного історичного минулого.
Тільки завдяки великій життєвій силі, релігії та плеканню своїх традицій зберіг
наш нарід на всіх українських землях національний характер
та відчуття своєї соборно-державної приналежності.

Вікентій Шандор

Вікентій Шандор визначний представник уряду Карпатської України, відомий культурно-громадський діяч серед української діаспори США. Вікентій Шандор народився 12 жовтня 1907 року в с. Баранинці біля Ужгорода в родині Івана Шандора та Марії Петрус.
Перші дванадцять років життя В. Шандора припали на час жорсткої мадяризації, однак він був вихований на традиціях і вірі предків, материнській мові, історичній пам’яті, які оберігали в сім’ї Шандорів.
Після навчання у початковій і горожанській школах юнак у 1923 році поступив в Ужгородську торговельну академію, що згодом була перенесена в Мукачево, яку закінчив 1927 року. Навчання в академії стало дуже важливим етапом у формуванні його національної свідомості.

 

переглянути
Закарпатська Обласна Універсальна Наукова Бібліотека ім.Ф.Потушняка

Новини

2020-03-13

Шановні користувачі! Для вас нова віртуальна виставка "Корифей української культури ХХ століття", що присвячена 125-річчю від дня народження Максима Рильського.