Закоханий в історію з дитинства, Людвіг Іванович одразу після закінчення історичного факультету УжНУ у 1967 р. прийшов працювати до Закарпатського краєзнавчого музею. У 24 роки став завідувачем відділу історії дорадянського суспільства, створив постійно діючу експозицію про історію нашого краю, організував багато тимчасових тематичних виставок, побудував декілька музеїв в області на громадських засадах.  Детально досліджував історію греко-католицької церкви на Закарпатті, про що свідчать його публікацій у наукових і церковних виданнях. Був довголітнім редактором  (з 1990 по 2006 рік) греко-католицької газети “Благовісник”. Як голова культурного товариства  О. Духновича, активно відстоював  русинство. Займався вивченням фольклору, народних звичаїв і обрядів, зокрема весільних, багатонацйонального населення краю. Опублікував історію Радванки, звідки походив, Цегольні та інші не менш цікаві матеріали. Завдяки його невтомній збиральницькій роботі фонди краєзнавчого музею поповнилися багатьма цінними експонатами, зокрема з історії залізоливарного мистецтва Закарпаття, друкарства, фотосправи, архівними джерелами. А як він пишався, коли його син Юра, став працювати у музейному колективі, вивчаючи етнографію краю. Згадаймо Людвіга Івановича і як веселого бубнаря тоді аутентичного фольклорного колективу з музейників, створеного його другом і колегою Віктором Шостаком. Між нами він звався “Шашіль”, а публіка вітала виступи “Троїстих музик”!

Після виходу на пенсію у 2011 р. Людвіг Філіп продовжував вивчення історії  і культури краю, часто навідувався до музею. Нам потрібні були його знання, досвід, адже з 2017 по 2018 рік він став головним науковим консультантом при створенні нової сучасної експозиції з історії Закарпаття від VIII cт. до 1920 р.; приносив і дарував нові цікаві експонати.