>     >  Ігор Васильович Лацанич

Видатні закарпатці

Всі закарпатці Алфавітний покажчик

Лацанич Ігор Васильович

1935-2003 рр.

---

Біографія:

Лацанич Ігор Васильович – Народний артист України (1979), Народний артист Республіки Татарстан (2001), диригент (1956–1968), головний диригент і художній керівник (1975–1994, 2003) Львівського державного академічного театру опери та балету ім. І. Франка (нині – Львівський Національний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької), диригент-стажист Ленінградського (тепер – Санкт-Петербурзького Маріїнського) театру опери та балету (1968–1970), головний диригент Донецького державного російського театру опери та балету (1970–1974), головний диригент Казанського театру опери та балету ім. Муси Джаліля (1994–2003), викладач, завідувач кафедри оперної підготовки (1975–1994) Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка (нині – Львівська Національна музична академія ім. М. Лисенка), засновник Міжнародного фестивалю оперного мистецтва (1988) і Міжнародного конкурсу оперних співаків ім. С. Крушельницької (1991) – далеко не повний перелік етапів професійної діяльності нашого земляка із Великого Березного дивовижно обдарованого, різнобічно освіченого, неординарного музиканта Ігоря Лацанича, який в музично-театральному мистецтві сягнув європейських висот. Йому аплодували в найбільших театрах Франції, Німеччини, Португалії, Голландії, Бельгії, Данії. Народився в м. Ужгороді 11 липня 1935 року. Працелюбність, цілеспрямованість і любов до мистецтва Ігор успадкував від батьків і предків, чиє коріння живилося із українського, угорського і польського національних джерел. По батьківській лінії його родовід походив із прогресивного роду Лацаничів із Великого Березного. Батько Ігоря – Василь Михайлович − один із перших на Великоберезнянщині здобув учительську освіту, працював директором народних шкіл у верховинських селах і краяни обрали шанованого учителя послом Сойму Карпатської України. За матір’ю його родовід бере початок від древнього угорського роду Найпаверів із польською шляхетською гілкою. Мати Ігоря – Ірина Степанівна – відомий педагог, сама виховувала сина, який після смерті батька з восьмирічного віку ріс напівсиротою. Ігор Лацанич змалку тягнувся до знань і мистецтва. Ще учнем він їздив з Великого Березного на заняття в образотворчій студії Золтана Баконія, захоплювався фотографуванням, виступав солістом у хорі, з успіхом займався шахами. Закінчивши середню школу вступив до Ужгородського музичного училища (на дві спеціальності − хормейстерську і вокальну) та на заочне відділення історичного факультету УжДУ, однак за рік до одержання диплому історика залишив університет. Такий рішучий крок юнака пов’язують з покликом його душі, в якій з дитинства звучала музика. Через матеріальну скруту в тяжкі повоєнні роки одночасно з навчанням був змушений працювати − викладав історію в Ужгородській середній школі № 22, керував самодіяльним хором облвиконкому та облпрофради. Освоївши за два роки чотирирічний курс навчання в училищі, він успішно склав вступні іспити на диригентсько-хоровий факультет Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка, та через “неблагонадійне” походження не одразу був зарахований студентом. Лише не пересічність таланту і незламність духу дозволили йому здобути вищу музичну освіту і стати за диригентський пульт престижних оперних театрів країни. Уже після перших самостійних постановок музикознавці відзначали високу майстерність та характерну індивідуальність молодого диригента: “Ігор Лацанич − темпераментний, експресивний диригент. У нього дуже пластичні, виразні руки, завдяки яким він то піднімає звучання до великого форте, то приводить оркестр до м’якого, повнозвучного піанісимо. Будь-якому спектаклю, грандіозному “Борису Годунову” чи ажурному “Севільському цирульнику” Ігор Лацанич віддає всі сили, він буквально живе у стихії музики”. У 1970 році поставив оперу “Десять днів, що потрясли світ” за Джоном Рідом, в якій головною дійовою особою виступав “вождь світового пролетаріату”. На щастя для постановника, цензура не розгадала за зовнішньою патетичністю опери приховану іронію. Прем’єра вистави у Донецьку була настільки резонансною, що на запрошення Міністерства культури Чехословаччини І. Лацанич здійснив її постановку в Празькому Народному театрі. Президент країни Л. Свобода особисто вручив митцеві з України урядову нагороду. У Казанському театрі опери та балету він найбільш ефективно втілив у життя своє бачення сучасної концепції театрального мистецтва – поєднання репертуарних засад із контрактною гастрольною діяльністю. До сотні вистав щороку – таким був доробок колективу із Казані під керівництвом нашого земляка на гастролях у країнах Європи. Музична різноплановість, коло мистецьких пошуків і масштабність творчого набутку вражають. У його репертуарі були практично всі оперні та балетні твори світової та вітчизняної класики. Серед них − опери “Травіата”, “Аїда”, “Отелло”, “Трубадур” і “Ріголетто” Дж. Верді, “Флорія Тоска”, “Богема” та “Мадам Батерфляй” Дж. Пуччіні, “Сільська честь” П. Масканьї, “Джоконда” А. Понкієллі, “Тангейзер” Р. Вагнера, “Кармен” Ж. Бізе, “Паяци” Р. Леонкавалло, “Війна і мир” С. Прокоф’єва, “Пікова дама” та “Євгеній Онєгін” П. Чайковського, “Князь Ігор” О. Бородіна, балети “Пори року” А. Вівальді, “Лускунчик” і “Лебедине озеро” П. Чайковського, “Ромео і Джульєтта” С. Прокоф’єва, “Спартак” А. Хачатуряна. Особливе місце у його творчості займав український репертуар, зокрема, вистави “Тарас Бульба”, “Наталка Полтавка”, “Різдвяна ніч” та “Утоплена” М. Лисенка, “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського, “Ярослав Мудрий” та “Украдене щастя” Ю. Мейтуса, “Олеська балада” Б. Янівського, “Незабутнє”, “Листи кохання”, “Вогненний шлях” і “Згадайте, братія моя…” В. Губаренка та багато інших. Володіючи феноменальною музичною пам’яттю міг диригувати, не звертаючись до партитури, що дозволяло йому вільно стежити за узгодженістю сценічної дії з музичним рядом, майстерно координувати вокальні та оркестрові партії, спрямовувати індивідуальний стиль виконавців на колективний. До речі, він знав напам’ять понад 150 опер і, як найбільш ерудована в музичному світі людина, одержав запрошення від фундаторів “Книги рекордів Гіннеса”. Багатогранна творча діяльність Ігоря Лацанича, його великий обсяг концертно–симфонічних напрацювань диригента, в репертуарі якого були, зокрема, твори Ф. Шуберта, Й. Брамса, Ф. Ліста, Г. Берліоза, Ж. Бізе, Ф. Мендельсона, Й. С. Баха, В. А. Моцарта, Е. Гріга, А. Дворжака, К. Сен-Санса, Й. Штрауса, К. Дебюссі, М. Равеля. М. Глінки, М. Мусоргського, С. Рахманінова і, звісно, кращі музичні надбання українських композиторів М. Березовського, Б. Лятошинського, Л. Ревуцького, С. Людкевича, М. Скорика та інших. Як педагог, працював над фундаментальними науковими розробками із проблематики оперного мистецтва. Залишилися неопублікованими праці “Роль хору в драматургії опери”, “Камерна опера. Історія виникнення та розвиток жанру”, “Виховання оперного співака в консерваторії”, “Значення вокального ансамблю в опері”. Особисте життя сім’я та відчуття батьківщини. На нескінчених життєвих дорогах, при безлічі гастрольних подорожей найбільш бажаною і близькою серцю Ігоря Васильовича Лацанича була дорога до батьківського дому. На мальовничу Верховину, до спогадів дитинства він повертався кожного театрального міжсезоння разом із сином Василем, онуком Ігорем, які за добрим звичаєм названі на честь їхніх дідів, та дружиною Людмилою Божко – народною артисткою України, в 70-х роках − солісткою Большого театру в Москві, згодом – Львівського оперного, професором, завідуючою кафедри сольного співу Львівської Національної музичної академії ім. М. Лисенка. Помер Ігор Васильович Лацанич 17 липня 2003 року. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі. В надгробній скульптурній композиції бронзовий хлопчик тримає в руці паличку, як і на давній світлині, зробленій в ужгородському фотоательє “Kantor”. Тоді трирічний Ігор серед багатьох дитячих іграшок вибрав просту паличку, що ознаменувала утаємничене провидіння і дар Всевишнього.

Додаткова інформація:

Джерельні приписи:

Лацанич, Ігор. Деякі аспекти розвитку камерної опери / І. Лацанич // Професійна музична культура Закарпаття: етапи становлення : зб. ст., есе про музич. культуру Закарпаття. Вип. 2 / упоряд., підготов. текстів, передм., прим. Л. М. Мокану. – Ужгород : Карпати, 2010. – С. 94-100.

***

Лацанич, Ігор. “Мені краще там, де високе мистецтво по-справжньому цінують…”. Така позиція у відомого диригента, нашого земляка з Великого Березного Ігоря Лацанича : [розмову / вів І. Кузович] / І. Лацанич // Орбіта-логос. – 2001. – 19 лип. – С. 3. : фот. Лацанич, Ігор. Прем’єра донечан – на празькій сцені : [розмову з головним диригентом Донецького театру опери та балету / вів А. Краслянський] / І. Лацанич // Молодь України. – 1972. – 17 груд. – С. 3. : фот. Лацанич, Ігор Васильович. Син землі нашої видатний музикант – Ігор Лацанич : [розмову / вели І. Кузович, Л. Попова] / І. В. Лацанич // Новини Закарпаття. – 1991. – 17 верес. – С. 1, 4. : фот. Лацанич, Ігор Васильович. “Тарас Бульба” на сцені Львівського оперного : [інтерв’ю з нар. артистом України, диригентом / взяв В. Сегеда] / І. В. Лацанич // Новини Закарпаття. – 1993. – 30 січ. – С. 7. : фот.

***

Згадаймо, братія моя… : …про видат. диригента І. Лацанича : Спогади. Статті. Матеріали / упоряд. Л. Ф. Божко-Лацанич. – Львів : Проман, 2011. – 262 с. : фот. *** Лацанич Ігор Васильович : [укр. диригент] // Мистецтво України : біограф. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1997. – С. 356. Лацанич Ігор Васильович : [укр. диригент] // Українська радянська енциклопедія. – Т. 6. – К. : Голов. ред. Укр. рад. енциклопедії, 1981. – С. 82. Найпавер, Каміл. На крилах мрії : [спогади про нар. артиста України, диригента І. В. Лацанича] / К. Найпавер // Найпавер, Каміл. Долі на злеті свого часу : (документально-іст. новели) / К. Найпавер. – Ужгород, 2005. – С. 76-84. : фот. *** Гаврош, Олександр. Лацаничі : [родовід] / О. Гаврош // Новини Закарпаття. – 2001. – 6 жовт. – С. 12. : фот. Гармасій, Ірина. Маестро повертається. Великоберезнянщина вшанувала славетного сина – Ігоря Лацанича / І. Гармасій // Світогляд. – 2005. – 20 серп. – С. 11. : фот. Герзанич, Василь. Артист і в Амстердамі артист! : [про нар. артиста України, диригента І. Лацанича] / В. Герзанич // Орбіта. – 1995. – 9 верес. – С. 12. : фот. Кияновська, Л. Феномен львівського “Тангейзера” : (до історії постановок опер Ріхарда Ваґнера в Україні) : [в т. ч. про диригента І. Лацанича] / Л. Кияновська // Музика. – 2013. – № 2. – С. 22-23. : фот. Лань, Олена. Бал за Штраусом Львівської опери закінчиться у Варшаві : [про прем’єру святк. концерт. програми “Йоганн Штраус – король вальсу” у постановці нар. артиста України та Республіки Татарстан І. Лацанича] / О. Лань // Високий Замок. – 2002. – 30 груд. – С. 2. Станішевський, Ю. Будні оперного свята : [в т. ч. про диригента І. Лацанича] / Ю. Станішевський // Музика. – 1993. – № 1. – С. 10-11. : фот. Сухан, Ю. Міст дружби: Донецьк–Прага. Наш земляк Заслужений артист УРСР Ігор Лацанич – один з творців вистави на празькій сцені / Ю. Сухан // Закарпат. правда. – 1972. – 16 лип. – С. 3. : фот. Теличко, Віктор. Йому аплодувала Європа : [про нар. артиста України і Татарстану, диригента І. В. Лацанича] / В. Теличко // Закарпат. правда. – 2005. – 9-15 лип. – С. 13. : фот. Черкащина, Марина. “Мучениця нашого часу”. Сумні роздуми про сучасну українську оперу : [в т. ч. про диригента І. Лацанича] / М. Черкащина // День. – 2008. – 23 лют. – С. 6. : фот. Шелепець, Володимир. Йому аплодували в Страсбурзі і Празі… : [про нар. артиста України і Татарстану, диригента І. В. Лацанича] / В. Шелепець // Новини Закарпаття. – 2005. – 12 лип. – С. 6. : фот. Шелепець, Володимир. Ігор Васильович Лацанич : 80-річчя від дня народження диригента, педагога, просвітителя, театрального діяча (1935-2003) / В. Шелепець // Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2015 рік : реком. бібліогр. посіб. / Закарпат. облас. універс. Наук. б-ка ім. Ф. Потушняка, Від. краєзнав. л-ри; Від. наук. інформації та бібліографії; уклад. : Н. М. Вачиля, Г. В. Бобонич, І. М. Горват, Ч. Ш. Горват; відп. за вип. О. А. Канюка; випуск. ред. Л.О. Падяк. – Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2014. – С. 165-170. Шкробинець, Ю. Є син у матері : [про диригента І. В. Лацанича] / Ю. Шкробинець // Закарпат. правда. – 1965. – 21 лют. – С. 4. : фот.