Видатні закарпатці

Стойко Степан Михайлович

Біографія:

Степан Стойко – відомий український натураліст, авторитетний учений у галузі лісової геоботанiки та фіто­гео­гра­фії. Його наукова та природоохоронна діяльність відома за кордоном та здобула міжнародне визнання. Назвемо деякі з численних титулів ученого: доктор біологічних наук, професор, по­чесний доктор Honis Causa Зволенського технічного університету (Словаччина), дійсний член Екологічної та Лісівничої академій наук України. Перший учений України, якому вручили в Європейській Раді в Страсбурзі Золоту медаль ім. Петера Йозефа Ленне за заслуги в охороні природи. Володар золотої відзнаки за наукові досягнення в галузі охорони природного довкілля, виданої Міністерством охорони довкілля і водного господарства Польщі в 1991 р. Професор С. Стойко – лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2005), нагороджений медаллю Бещадського національного парку (Польща) (2007). За вагомий особистий внесок у розвиток природно-заповідної справи в Україні, розширення національної екологічної мережі, охорону, збереження, наукове вивчення та відтворення особливо цінних природних комплексів та об’єктів професора С. Стойка Указом Президента України у січні 2010 р. нагородили орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. Степан Стойко народився 14 березня 1920 р. в с. Кричево Тячівського району Закарпатської області в сім’ї священика. У 1938 р. закінчив у Хусті класичну гімназію і його призначили на посаду вчителя в гірському селі Новоселиця. Уже в гімназії чеський професор Антонін Шірмер прищепив йому любов до природи, яка супроводжує його ціле життя. Після закінчення Другої світової війни у 1945 р. С. Стойка призначили референтом відділу соціального забезпечення в Народній Раді Закарпатської України в Ужгороді, звідки він одержав скерування на навчання до Львова. Упродовж 1945–1949 рр. С. Стойко навчався на лісо­господарському факультеті Львівського сільськогосподар­ського інституту. Після закінчення навчального закладу молодого спеціаліста скерували на роботу до Ужгородського лісгоспу, де він два роки працював інженером лісового господарства й лісничим. У 1951 р. на Закарпаття в наукову експедицію приїхав академік П. Погребняк, і молодому фахівцеві доручили супровод­жувати його заповідними місцями. Зустріч із відомим ученим була для С. Стойка в науковому аспекті доленосною. Академік П. Погребняк, який тоді очолював Інститут лісу АН УРСР, запропонував молодому спеціалістові вступити до аспірантури інституту. Під його керівництвом С. Стойко у 1955 р. захистив кандидат­ську, а 1969 р. – докторську дисертації про дубові ліси Карпатської гірської системи. Від 1955 до 2000 рр. творчий шлях ученого пов’яза­ний із Львівським лісотехнічним інститутом, Львівським державним природознавчим музеєм АН УРСР, Львівським відділенням Інституту ботаніки АН УРСР, Інститутом екології Карпат НАН України. Тривалий час він був заступником голови Наукової ради з проблем біосфери в Західному науковому центрі АН УРСР, очолював Львівське обласне відділення Українського товариства охорони природи, його обирали головою Ради Львівського будинку вчених. За сумісництвом Степан Михайлович понад 20 років працював на географічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. У 70-х рр. ХХ ст. завідувач кафедри фізичної географії Львівського державного університету імені Івана Франка професор К. Геренчук, розуміючи значення охорони ландшафтів та заповідної справи для студентів географічного факультету, запросив Степана Михайловича читати курс “Охорона природи”. Це вперше такий курс читали в західному регіоні України. Відтоді професор С. Стойко сприяв розвиткові на факультеті природоохоронної справи. У 1987 р. на географічному факультеті створено кафедру раціонального використання природних ресурсів і охорони природи, яку очолив проф. Ю. Туниця. Проф. С. Стойко читав спецкурс “Охорона природи в зарубіжних країнах” та керував дипломними роботами на природоохоронну тематику в студентів кафедри. Разом з проф. К. Геренчуком, проф. Г. Мілером, кандидатами географічних наук В. Шушняком та Д. Кричевською проводив ландшафтно-екологічні дослідження в Карпатах та басейні Дністра, за результатами яких опубліковано оригінальні статті в українських та закордонних журналах. Професор С. Стойко був і є науковим керівником кандидатських дисертацій на географічному факультеті. У 1999 р. на кафедрі геоморфології та палеогеографії створено лабораторію інженерно-географічного, природоохоронного та туристичного дослідження, а в 2003 р. на географічному факультеті організовано спеціальну кафедру туризму. Згадані структурні підрозділи очолюють учні Степана Михайловича, його колишні студенти. Наукова діяльність ювіляра багатогранна, охоплює фітосозологію, лісову екологію, флористику, біологію деревних порід, лісову термінологію, історію науки, охорону природи. У цих галузях учений опублікував самостійно та у співавторстві 10 наукових монографій, 3 навчальні посібники з охорони природи та понад 400 наукових статей (понад 40 – у закордонних журналах). Основні наукові монографії: “Заповідники та пам’ятки природи Українських Карпат” (1966), “Охорона природи Українських Карпат і прилеглих територій” (1980), “Флора і рослинність Карпатського заповідника” (1982), “В. И. Вернадский. Жизнь и деятельность на Украине (1984–1988)”, “Заповідні екосистеми Карпат” (1991), “Тhe Еast Carpathian biosphere reserves (Біосферний резерват “Східні Карпати”)” (1999), “Ужанський природний національний парк. Поліфункціональне значення” (2008). Більшість наукових праць С. Стойка – про Карпати. Унаслідок тривалого нераціонального природокорис­тування в Карпатах порушено екологічний баланс, що спричинило часту появу таких стихійних процесів, як катастрофічні повені, вітровали, снігові лавини. Професор С. Стойко вивчав природні й антропогенні причини їх виникнення та обґрунтував систему заходів щодо їх запобігання. Щоб ознайомитися з природою та станом її охорони в інших гірських регіонах, здійснив наукові екскурсії в Крим, на Кавказ, Урал, побував в Австрійських і Німецьких Альпах, Шумавських горах, відвідав Словацькі й Польські Татри, Пеніни, вивчав заповідні об’єкти в Угорських і Румунських Карпатах, а також на Балканах. Ці наукові екскурсії дали змогу розглядати проблему охорони природи в ширшому контексті не лише з екологічних, а й соціально-економічних і національних позицій. Найвагоміша заслуга проф. С. Стойка – у розробці теоретичних засад та обґрунтуванні практичних заходів з охорони природи в широкому контексті охорони біосфери. Ще 1969 р. учений організував у Львівському природознавчому музеї АН УРСР перший в Україні відділ охорони природних екосистем, завідувачем якого був до 1990 р. Маючи певні здобутки в цій галузі, обґрунтував наукові засади відділу щодо охорони фітогенофонду, фітоценофонду та заповідної справи. Мережа заповідних територій тоді формувалася стихійно, не було чітко визначених наукових понять заповідних об’єктів. С. Стойко в 1972 р. обґрунтував принципи організації системи заповідних територій живої та неживої природи, розробив функціональну класифікацію, яка стала основою для формування системи природно-заповідного фонду в Україні. На підставі фітосозологічних досліджень було встановлено, що охорону раритетних видів найкраще здійснювати через охорону фітоценозів, з якими вони пов’язані екологічно. Учений у 1987 р. обґрунтував наукові засади “Зеленої Книги” раритетних фітоценозів України. У 2000 р. професор С. Стойко напрацював концепцію створення ландшафтно-етнографічних заповідників. Пізніше (2006 р.) – концепцію створення ландшафтно-меморіальних парків та пам’яток. На основі усвідомлення наслідків антропогенного впливу на біосферу, що спричинили збіднення біологічного та екосистемного різноманіття, професор С. Стойко сформував концепцію поліфункціонального значення природно-заповідного фонду. С. Стойко особисто брав участь в обґрунтуванні Карпатського біосферного заповідника, природного заповід­ника “Розточчя”, національних парків – Карпатського, Синевирського, “Сколівські Бескиди”, Шацького й багатьох регіональних ландшафтних парків. Про вивчення їх природних умов написано чимало наукових статей та оригінальних монографій. Високу оцінку здобула монографія “Заповідні екосистеми Карпат”, у співавторстві з ученими з Чехії, Польщі й Угорщини (1991). Оскільки Україна має спільні екологічні проблеми в прикордонних з іншими державами регіонах, ювіляр надавав належну увагу організації транскордонних біосферних резерватів (заповідників) – “Мармароські гори”, “Східні Карпати”, “Розточчя”, “Західне Полісся”. Брав участь в обґрунтуванні єдиного у Європі трилатерального польсько-словацько-українського біосферного резервату (20800 га), який ЮНЕСКО офіційно включило (1999 р.) до міжнародної мережі. Базуючись на вченні В. Вернадського про біосферу й ноо­сфе­ру і розвиваючи природоохоронні ідеї українських та закордонних учених, С. Стойко напрацював основи природоохоронної науки геосозології (від грецького “созо” – рятувати, охороняти). Геосозологія – інтегральна наука, завдання якої – досліджувати взаємодію суспільства й природи, аналізувати причини й наслідки антропогенного впливу на екосистеми біосфери, розробляти заходи із забезпечення їх нормального функціонування. Знання іноземних мов дало ювілярові змогу публікувати рецензії на оригінальні монографічні праці чеських, польських, угорських, німецьких учених у галузі екології та охорони природи й ознайомлювати з ними наукову громадськість України. Він переклав (разом з філологом-богемістом А. Денисюк) монографію чеських природоохоронців Б. Молдана, Я. Зики, Я. Єніка (“Жизненная среда глазами натуралиста”, 1986). Професор брав активну участь у міжна­родних наукових конференціях в Україні й поза її межами, де результати його природоохоронних досліджень завжди зацікавлювали науковців. Степан Стойко вдало поєднував наукову діяльність із педагогічною не лише в Україні, а й за кордоном. Ювіляр підтримував і підтримує наукові зв’язки із закордонними університетами й науково-дослідними устано­вами. Він читав наукові лекції в Агрономічному університеті у Відні, у Технічному університеті у Зволені, у Сільськогосподарській академії ім. Г. Менделя в Брно, в Ульмському університеті в Німеччині, у Ботанічному інституті Чеської академії наук у Празі, в університеті імені Етвеша в Будапешті, університеті в Кельні. Маючи багатий науковий і практичний досвід у галузі охорони природи й заповідної справи, учений охоче допомагає національним паркам і заповідникам, а також державним і громадським природоохоронним організаціям вирішувати пріоритетні завдання охорони природного середовища.

22 жовтня 2020 р. на 101 році життя відійшов у вічність Степан Михайлович Стойко, видатний український науковець визнаний на міжнародному рівні, який до остатнього трудився на науковому поприщі.

Додаткова інформація:

Джерельні приписи: