Комунальний заклад
"Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека
ім. Ф.Потушняка"

Закарпатської обласної ради

UA RU EN 

Видатні закарпатці.

Алфавітний перелік  |  Посторінково

Мирон Іван Васильович
р. н. 1929  


Біографія.

Іван Васильович Мирон – єдиний із Закарпаття, хто відбув у таборах ГУЛАГу усі 25 років, так і не скорившись і не попросивши про помилування, бо вважав не за вину, а за честь захист своєї землі від ворога. І єдиний, хто досі лишався обвинуваченим у «державній зраді», оскільки у далеких 1950-х боровся за свободу України зі зброєю в руках.  Він же став першим, з кого Національна комісія з реабілітації зняла всі обвинувачення, керуючись новим Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». 
Біографія Івана Мирона нагадує біографію багатьох його однолітків, на долю яких випали випробування радянськими «визволителями» та боротьба за людську гідність і право бути українцями на своїй землі.
Іван Мирон народився 9 березня 1929 року в селі Росішка Рахівського району, у звичайній селянській родині. Батько, сільський дяк, знав ціну освіті і любов до книги та знань передав своїм двом синам – Іванові і Василеві. Після закінчення сільської п’ятирічки Іван продовжив навчання у Великобичківській десятирічці, влаштувавшись по завершенню учителем початкових класів у селі Чорна Тиса.
Щоправда, його методи навчання розходилися з пропонованими радянськими канонами. Бо читав він дітям на уроках вірші Шевченка з «Кобзаря», виданого ще у 20-х роках і не спотвореного радянською цензурою. «Кобзаря», якого дивом вдалося зберегти – «енкаведисти» масово проводили обшуки в односельців і всю «націоналістичну» літературу вилучали і спалювали привселюдно.
На все життя лишилися в пам’яті і спогади, як їх агітували вступати в колгоспи. «Організували таку собі чорну кімнату — де була майже темрява. Там був стіл, стілець. До неї  заводили по черзі людей, саджали за стіл, давали папір і ручку й казали підписати. То була заява на вступ у колгосп. Підписував — вставав і йшов звідти. А як не хотів підписувати, то казали, що в колгосп не беруть тільки калік. І наказували покласти обидві руки на стіл, а тоді брали сокиру й замахувалися над ними — наче відрубати хотіли. Людина в страху забирала руки й підписувала заяву. Отак то в нас «добровільно» в колгосп приймали. От наша сім’я, ми живемо у гірській місцевості, і щоб тут поселитися, то самі викорчовували все на цій землі.  А потім прийшла радянська влада й нам сказали: «Ми забираємо у вас цю землю». То за що я мав любити радянську владу?», - згадував Іван Мирон в одному з інтерв’ю.
Тому, коли у 1950 році йому прийшла повістка йти служити в червону армію, він не захотів обертати зброю проти своїх і зв’язався з націоналістичним підпіллям, обравши нелегальне становище. «Давати присягу владі, яка стільки зла принесла моїй сім'ї і всій Україні, я не міг. Як я міг присягнути тим воронам, які зробили моїх батьків рабами на своїй землі?!», - зізнавався Іван Васильович. Періодично зустрічався з активістами ОУН та Української Повстанської Армії (УПА), виконував їхні завдання.
У квітні 1951-го він роззброїв охоронця в сільраді в Росішці – відібрав  зброю з набоями. А через місяць його разом з 17-ма іншими повстанцями заарештували енкаведисти – постарався зрадник, якого всі вважали «своїм». «Пізніше, під час допитів, я зрозумів, наскільки багато інформації про нас здавалося, такого, про що чужі знати не могли», - каже повстанець. Під час обшуку в Мирона «енкаведисти» знайшли сховані маленький синьо-жовтий прапорець, який батько привіз у 1937 році з чергового з’їзду просвітян у Львові, та заборонені твори Шевченка,.Грушевського, Винниченка, часопис «Ідея і Чин».
Івану Мирону і ще п’ятьом його товаришам було призначене максимальне покарання – 25 років суворого режиму (ще суворішим заходом був тільки розстріл). Йому тоді заледве виповнилося 22, але він не розкаявся, пронісши до кінця важку ношу, так і не скорившись.
Далі були пересильні тюрми та табори: Харків, Новосибірськ, Красноярськ, етап по річці Єнісей до Норільська. Там він став одним із учасників відомого табірного повстання, про яке досі згадує до найменших дрібниць. «Норильське повстання з чого почалося – з пісні! Нас вивели на нічну зміну (ну як нічну, тоді сонце вже не заходило, то ж за Полярним колом, той Таймирський півострів), половину зони вже перевели з робочої частини в житлову, і в них лишилася після роботи ще година до відбою, то вони пішли співати за барак. Знаєте, хоч заспівати б, бо чи сумує українець, а чи радіє, то все хотів би співати. То співають, і йде зміна конвою та кричить: «Замалчать!». А хлопці співають! Конвойний взлився і чергу з автомата пустив, то одного волиняка й убив, декого поранив. А ми на роботі почули це і знаємо, що коли стрілянина – то не просто, то когось мусили вбити. Взнали то й покидали всі роботу (будували будинки кількаповерхові), у двох таборах великих, 4-му і 5-му. З того почалося повстання: ми не пішли у зону, лишилися на роботі, але працю лишили, покидали інструменти, а в самій зоні люди не йшли до роботи», - пригадував повстанець.
Норильське повстання, як і повстання в Кенгірі, Воркуті, поклали початок занепаду всесильної доти системи ГУЛАГу. Система змушена була піти на поступки, умови утримання покращилися. Самого ж Івана Мирона у 1955-му перевели до «Озерлагу», в Іркутську область. А в 1961-му – в Мордовські табори, де він познайомився з Василем Овсієнком, Левком Лук’яненком, братами Горинями, Валентином Морозом. І там відзначався гордим і непоступливим характером, раз-по-раз потрапляючи до карцеру, де тримав тривалі голодування, на межі смерті (про кілька таких епізодів згадує Василь Овсієнко у своїй книзі «Світло людей»). А причин потрапити до карцеру довго шукати не доводилося. «За найменше порушення — карцер. Заспівав українську пісню — карцер, прочитав напам’ять вірш Кобзаря — карцер, помолився рідною мовою — карцер. І так без кінця», - розповідав Іван Мирон.
Саме любов до України та неприховане небажання коритися ворогам стали на заваді дострокового звільнення закарпатця. І в 1953-му, коли після смерті Сталіна була оголошена амністія, і в 1960-му, коли прийняли новий Кримінальний кодекс, за яким максимальний термін покарання зменшили з 25 до 15 років. Варто було лише публічно покаятися і визнати себе винним. Однак на всіх комісіях «із перевиховання» Іван Мирон  вперто повторював, що захист своєї країни і свого народу не вважає злочином.
Його звільнили лише в травні 1976-го. З Мордовських таборів його доправили до Москви, звідти, в супроводі офіцерів КДБ, — літаком до Закарпаття.  В Ужгороді його  зустрів брат, з яким разом повернулися додому, в рідне село Росішка. Тут він живе і досі, як місцева легенда. Бо, попри поважний вік, він має ясний розум, чітку пам’ять і все той же непокірний і незламний характер. І весь цей час він чекав, коли його право захищати Україну зі зброєю в руках визнають не лише історики та патріоти, але й держава.
Власне, саме збройний опір, який чинили повстанці у 1951-му, став головною завадою для реабілітації Івана Мирона ще у 1995-му – тоді комісія просто перекваліфікувала справу зі «зради Батьківщині» на «державну зраду», відмовивши йому в знятті тавра злочинця з посиланням на… Кодекс 1961-го року, де тим, кого затримали зі зброєю в руках, реабілітація не передбачалася. І тільки нині, після прийняття 13.03.2018 року Закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» цю правову колізію вдалося зняти.
Іван Мирон став одним із небагатьох українців, хто за життя дочекався таки офіційної реабілітації і, відповідно – визнання державою правдивості своєї боротьби за вільну Україну. Більшість із тих, чиї справи розглядала сьогодні Національна комісія з реабілітації,  отримали цей статус посмертно. Утім, це не зменшує важливість справи, яка стартувала сьогодні.

Джерело

 



Додаткова інформація.

Джерельні приписи:

Грицищук, Т. П. Іван Мирон відсидів 25 років у констаборах. Багатолітній політв'язень досі не реабілітований / Т. П. Грицищук // Грицищук, Т. П. Іду до людей. – Ужгород : Мист. Лінія, 2009. – С. 87-91. ; Неділя. – 2008. – 19-25 лип. – С. 2b.
Іван Мирон // Рахівщини славні імена / О. Масляник. – Л. : Тиса, 2016. – С. 77-78
Іван Мирон став героєм фільму про самого себе : [про автор. фільм О. Коляджина "Дорога життя" про І. Мирона, який за радян. часів чверть ст. провів в ув’язненні як держав. злочинець] // Новини Закарпаття. – 2012. – 28 квіт. – С. 21.
Ільницький, В. Досі не реабілітований. Закарпатець Іван Мирон рівно чверть століття провів у радянських тюрмах і таборах як борець за волю України, але судимості з нього не знято : [з с. Росішка Рахів. р-ну] / В. Ільницький // День. – 2014. – 22-23 серп. – С. 10 : фот.
Максим’юк, С. Іван Мирон: Як би не було тяжко, але добре, що маємо Україну / С. Максим’юк // Екзиль. – 2018. – № 4. – С. 39-42.
Чверть століття у сталінських таборах провів Іван Мирон, котрому виповнилося 90 // Новини Закарпаття. – 2019. – 9 берез. – С. 10.

Інтернет-ресурси:

Мирон Іван Васильович [Електронний ресурс] : матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії. – Режим доступу: https://bit.ly/2kbkNVz. – Назва з екрана.

Запрацювала Нацкомісія з реабілітації: закарпатець, який відбув 25 років ГУЛАГу, аж тепер не «бандит» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://bit.ly/2maUGyG. – Назва з екрана.

Хаятова, А. Іван Мирон, останній в’язень Сталіна [Електронний ресурс] / А. Хаятова ; фот. С. Гудак. – Режим доступу: https://bit.ly/2lGr7ol. – Назва з екрана.

Дорогою любові [Електронний ресурс] : документальний фільм / режисер О. Коляджин. – Режим доступу : https://bit.ly/2kDvrEA. – Назва з екрана.

Макаров, Ю. Уроки англійської [Електронний ресурс] / Ю. Макаров // Український тиждень. – 2014. – № 29. – Режим доступу : https://bit.ly/2m4nwAz. – Назва з екрана.

25 років у ГУЛАГу. 90-річний Іван Мирон остаточно реабілітований за новим законом [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://bit.ly/2lUbYjk.– Назва з екрана.
 

Підготувала: бібліограф М. Бадида

 

 

 







Новини

2019-12-21

Шановні користувачі та колеги до вашої уваги "Календар краєзнавчих пам'ятних дат на 2019 р". Календар-щорічник є орієнтиром для громадськості краю у перебігу подій, ювілеїв та пам’ятних дат у 2019 році. Основу календаря складають ґрунтовні наукові розвідки про визначних діячів краю, підготовлені провідними карпатознавцями. Окремим розділом подано календар знаменних дат, які відзначатиме в 2019 році громадськість світу та України.

 

2019-09-05

Шановні користувачі! До вашої уваги "Хроніка культурного життя Закарпатської області за серпень 2019 р.".

2019-09-05

Шановні користувачі! Для вас нові надходження до Відділу наукової інформації та бібліографії.

2019-09-04

Шановні користувачі! До Міжнародного дня грамотності нова віртуальна виставка "Світ українського слова".

2018-02-13

Пропонуємо вашій увазі новий розділ "Унікальне Закарпаття".