Видатні закарпатці

Куруц Василь Юрійович

Біографія:

Василь Юрійович Куруц народився в с. Кольчино на Мукачівщині, у бідній багатодітній селянській родині. Батько його у першу світову війну побував у російському полоні і часто розповідав дітям про революційні події на Сході. Хлопець зростав працелюбним, з 12-річного віку включився в трудову діяльність у господарстві батьків. Любив і шанував фізичну працю і одночасно завжди відчував потяг до знань. Тому після закінчення шести класів сільської народної школи при невеликих селянських статках батьки все ж відправили здібного хлопця на навчання в місто. З вересня 1923 по червень 1927 р. юнак навчався в Мукачівській реальній гімназії, а далі в 1927–1928 рр. у відомій тамтешній Торговельній академії. На жаль, після першого року Василеві довелося перервати навчання. Причина занадто прозаїчна – у батьків не вистачало грошей на оплату навчання. Довелось самому заробляти на хліб насущний. Пішов працювати на залізничну станцію в Мукачеві, згодом у Королеві і Берегові. Міг хоч дечим допомагати батькам, підтримувати молодших братів-школярів. А ще робота на залізниці, як згадував пізніше, давала змогу спілкуватися з багатьма людьми, бути обізнаному з подіями в краї. Юнак багато часу проводив серед молодих робітників, постійно і зацікавлено стежив за прогресивними виданнями, перші з яких потрапили йому до рук ще в Торговельній академії. Часто приходив у Робітничий будинок на вул. Інтернатську, 12, де розміщувалося крайове партійне та молодіжне керівництво. Тут у 1931 р. особисто познайомився з Олексою Борканюком, який тоді очолював крайову молодіжну організацію і редагував газету «Працююча молодь». У 1936 році Головою ПСМ був обраний В. Куруц, секретарем – М. Гаджега. Паралельно йшов процес створення низових організацій ПСМ. У зв’язку з цим В. Куруц часто виступає на мітингах, зборах і маніфестаціях. Близько трьох тисяч чоловік зібралися на першотравневий мітинг у Мукачеві, де в числі ораторів були О. Борканюк, І. Моргентал, представники української та угорської молоді краю. Чи не вперше виступаючи на такому багатолюдному мітингу, В. Куруц заявив, що українська молодь приєднується до необхідності оборони Чехословаччини, але не фашистської, а дійсно демократичної. Наприкінці червня він відкривав антифашистський мітинг молоді в Мукачеві, на якому виступали І. Балега, М. Гаджега, Й. Гавелка, Д. Попович та інші. Голова ПСМ також взяв участь і виступив на зборах, конференціях і маніфестаціях у Шелестові, Арданові, Верхній Визниці, Ставному та інших населених пунктах. Відчуваючи потребу в знаннях, В. Куруц постійно поповнював свій ідейно-теоретичний багаж. У 1936 р. він закінчив крайові партійно-політичні курси в Мукачеві, а згодом ще два місяці навчання в Празі. Попри активну партійно-молодіжну роботу 25-річному юнакові треба було заробляти на прожиття. Тому з вересня 1936 р. працював паралельно на різних роботах у робітничо-селянському товаристві «Єдність». У 1937–1938 рр. закінчив 9-місячні кооперативні курси в столиці республіки, відтак успішно працював у кооперативі в Мукачеві, керував роботою «Єдності» в Сваляві. Після заборони комуністичних організацій з листопада 1938 р. В. Куруц проводив нелегальну роботу в Свалявському окрузі. За дорученням партії працював у різних ворожих організаціях, до середини березня 1939 р. був секретарем Спілки залізничних і поштових робітників Карпатської України в Хусті. В день початку остаточної окупації краю угорськими військами Куруц В. виїхав у Рахів, де в гімназії вчилися його молодші брати Петро та Ілля. Тим часом довідався, що вдома проти нього хортистські власті розпочали слідство, й тому перебрався через румунський кордон у сусідню країну. У Мараморош-Сигеті відбулася остання зустріч В. Куруца з О. Борканюком, який разом з І. Туряницею і С. Вайсом через Румунію переходив у Радянський Союз. Згодом О. Борканюк кілька разів згадував про В. Куруца у своїх листах, написаних у травні-червні і серпні 1939 р. Так, у листі від 16 травня на ім’я Г. Феєра в Лондон він просив «для всіх відповідальних товаришів, які проявили себе витриманими і чесними більшовиками, і опинилися за кордоном, зробити все, щоб могли дістатися до Англії». Серед перелічених у листі були прізвища Ю. Гаджеги, В. Куруца, Е. Пуфлера. З кінця березня по вересень 1939 р., перебуваючи на території Югославії, В. Куруц важко заробляв на прожиття, влаштувавшись чорноробом у чехословацькій школі емігрантів у Бєлграді. Через півроку транзитом через Туреччину і Сирію з чималими клопотами зрештою дістався Франції. Щоправда, під час зупинки в Константинополі без зайвого афішування намірів дістався при нагоді в радянське консульство з проханням дати візу на в’їзд до СРСР. Зовні ввічливий консул однак настійно порадив йому як комуністові залишитися в чехословацькому війську і там працювати проти фашизму. Після 6-тижневого перебування в чехословацькому легіоні В. Куруц за підозрою в комуністичній пропаганді був заарештований і засуджений на 26 місяців військової тюрми. Після окупації Франції фашистами його шлях проліг у концтабір м. Верне. Там знайомиться з радянськими військово-полоненими, встановлює контакти з місцевими комуністами. Згодом тікає до французьких партизанів («макі»). Але отримує завдання повернутися в Бордо й продовжити роботу в місті. За його участю було звільнено з концтабору 27 радянських військовополонених і 13 в’язнів-смертників. Всі вони вступили в ряди партизанського загону. Після визволення Бордо із наявних тут слов’ян було сформовано окреме з’єднання, а В. Куруца призначено керівником чехословацької групи і заступником командира Слов’янського партизанського загону. Пізніше у французькому місті Ажені нашого земляка обрали головою місцевого Народного комітету. Обирався також керівником організації іноземних громадян, в якій були тисячі італійців, іспанців та поляків. Як учасника крайового з’їзду комуністів у Парижі, партія направляє його в чехословацьку військову частину командиром відділення другої чехословацької західної бригади. Брав участь у боях за Дюнкерк. Після закінчення бойових дій В. Куруца переводять на службу до Моравської Острави в армію генерала Людвика Свободи. На Закарпаття повернувся в серпні 1945 р. І вже за кілька днів написав заяву про вступ до Компартії Закарпатської України, до якої додав довідку Центрального секретаріату КПЧ, що підтверджувала його участь у партизанському русі на території Франції і Бельгії, членство у Французькій компартії та з березня 1945 р. в армійській організації Компартії Чехословаччини. В числі рекомендуючих був Ю. Ф. Млавець, який добре знав В. Куруца з довоєнних часів. До речі, саме завдяки йому автор цих рядків у свій час мав змогу особисто познайомитися з В. Ю. Куруцом, слухати його цікаві розповіді. В. Куруц працював у Мукачівському окружкомі КПЗУ, зокрема, його обирали секретарем партійної організації апарату окружкому. Згодом став слухачем першого набору обласної радпартшколи в Ужгороді. У 1949–1951 рр. закінчив з відзнакою двохрічну партійну школу у Львові. Далі працював заступником начальника політвідділу Хустської, начальником політвідділу Берегівської МТС, головою колгоспу, на господарській роботі, в системі торгівлі. Працьовитість, прямота і чесність та порядність корінних закарпатців не завжди належно шанувалися. Тим більше, якщо взяти до уваги ще дві обставини. У повоєнні роки участь у боротьбі проти фашизму на Західному фронті (що там казати, навіть у Чехословацькому корпусі на території СРСР!) особливих симпатій не викликала. Не додавало плюсів і те, що два молодші брати В. Куруца після війни влаштували своє життя в Чехословаччині (хай навіть і «братній»!): один – старшим офіцером народної армії, інший – учителем середньої школи. За тодішними мірками це викликало якісь підозри. Зрештою, заглиблену у себе, трохи замкнуту по натурі людину нібито не так уже й хвилювали посади та зовнішні ознаки благополуччя. Здавалося, досить було і скромних нагород – медалей «За визволення Праги», «За перемогу над Німеччиною» та післявоєнної «За трудову доблесть». Ніколи не мав на гадці заздрити численним кавалерам застійних орденів. Помер Василь Юрійович Куруц у Кольчині 5 березня 1976 р.

Додаткова інформація: