Видатні закарпатці

Ковач Іван Іванович

Біографія:

Ковач Іван Іванович народився 2 червня 1912 року в с. Заріччя (нинішній Іршавський район Закарпатської області) в родині вчителя місцевої народної школи. В рідному селі він здобув початкову освіту, а в 1922 році поступив до Мукачівської державної реальної гімназії. У 1925 році родина Ковачів перебралася до смт. Чинадієва на Мукачівщині, в якому Іван Ковач (старший) обійняв посаду управителя народної школи. По завершенні Мукачівської гімназії Іван Іванович виїхав до Праги (на той момент Закарпаття входило до складу Чехословацької Республіки), де поступив до найпрестижнішого вищого навчального закладу країни – Карлового університету. В перший рік навчання студент ще визначався із своєю майбутньою спеціальністю, у зв’язку із чим пробував навчатися на філософському та теологічному факультетах, однак невдовзі зробив вибір на користь юриспруденції і в 1931 році став студентом юридичного факультету, на якому навчався до березня 1939 року. Слід також додати, що у 1936-1937 навчальному році студент І. Ковач пройшов стажування на правничому факультеті Познанського університету (Польща). У Празі Іван Ковач долучився до громадського життя закарпатського студентства і почав брати активну участь у роботі різноманітних студентських товариств, які на той час діяли в столиці Чехословаччини. Від перших днів навчання він став членом товариства закарпатських студентів-русофілів “Возрождение”. Активістами цієї організації в свій час було багато закарпатців, які навчалися в Празі, серед них: Андрій Карабелеш, Михайло Попович, Павло Цібере, Петро Лінтур та ін. Тоді ж, у 1930 році І. Ковач створив в Чинадієві студентсько-учнівський гурток “Родина”, який об’єднав студентів вищих навчальних закладів та гімназистів, які походили з Чинадієва та навколишніх сіл. Від 1931 року І. Ковач постійно обирався до керівництва верховного органу закарпатського студентства “Центрального Союза Подкарпаторусских Студентов”, в якому в різний час займав посади: генерального секретаря (1931-1932), заступника голови (1934-1935), референта із закордонних справ (1935-1936), голови закордонної комісії (1936-1938 рр.), керівника прес-служби (1938-1939). Він брав діяльну участь у підготовці та проведенні ІІ-го (Ужгород, 1933), ІІІ-го (Мукачево, 1935) та IV-го (Мукачево, 1938) з’їздів “карпаторусского студенчества”, І-го з’їзду “карпаторусской молодежи” (Ужгород, 1933) та інших масових акціях закарпатської молоді і студентства 1930-х років Окрім цього в названий період Іван Іванович відігравав помітну роль у діяльності загально-чехословацьких студентських об’єднань: у 1931-1932 роках входив до правління Центрального Союзу Чехословацького Студентства (“Ústřední Svaz Českeslovenského Studentstva”), а у 1937-1938 роках – до правління товариства чехословацьких студентів-юристів “Вшегрд”. Слід також додати, що в 1934-1935 роках І. Ковач був першим заступником голови комітету самоврядування “Карпаторусского студенческого общежития” в Празі, в якому проживала більшість студентів із Закарпаття і Пряшівщини. В цей період Іван Іванович часто публікував на сторінках крайової періодики статті та повідомлення, присвячені студентській проблематиці. Він також періодично виступав із науковими доповідями на конференціях, організованих гуртком із вивчення історії і культури Підкарпатської Русі при “Русском Народном Университете” в Празі. Осінь 1938 року Іван Ковач зустрів в рідному краї, де в той час відбувалася стрімка консолідація усіх автономістських сил. У вересні 1938 році він як представник молоді був обраний до “Центральной Русской Народной Рады”, а у жовтні того ж року став особистим секретарем міністра першого автономного уряду Підкарпатської Русі С. Фенцика. В цей час І. Ковач вів активну агітаційну кампанію серед пряшівських русинів, домагаючись приєднання Пряшівщини до Підкарпатської Русі. На початку листопада 1938 році коли стала очевидною проугорська діяльність С. Фенцика та очолюваної ним політичної сили, Іван Ковач порвав усі зв’язки із РНАП та виїхав в ту частину Підкарпатської Русі, яка після Віденського арбітражу залишилася в складі Чехословаччини. Близько місяця він проживав у Севлюші (Виноградові), де редагував російськомовну газету “Тиса”. Названа газета була опозиційною до автономного уряду Підкарпатської Русі, очолюваного Августином Волошиним, і тому невдовзі її видання було заборонено. Сам Іван Ковач аби уникнути арешту виїхав до Пряшева, де перебував до остаточного розпаду Чехословаччини. У середині 1939 році Іван Іванович повернувся до рідного краю, який на той час вже належав до Угорщини. Аби завершити освіту, він того ж року поступив на юридичний факультет університету в Пейчі, який закінчив у 1941 році із ступенем доктора права (JUDr). У вересні 1940 році за ініціативою І. Ковача в Ужгороді був заснований “Центральний Союз Подкарпатских Руських Универзитецьких Студентов”, а він сам був обраний головою цієї організації. По завершенні навчання його примусово направили до робітничого табору в Угорщині, а через деякий час – мобілізували до угорського війська і відправили на східний фронт. У середині 1944 року І. Ковач при першій нагоді перейшов на бік Радянської армії і від осені 1944 майже до самого завершення війни служив перекладачем у штабі 2 Українського фронту, брав участь у боях за визволення Угорщини, Словаччини, Австрії. Навесні 1945 році тимчасовий уряд звільненої Угорщини направив І. Ковача до міжнародної місії Червоного Хреста в Празі в якості уповноваженого угорського Червоного Хреста. Після війни він залишився в Празі, де доклав значних зусиль до відновлення діяльності товариства “Возрождение” (1945), створення журналу “Костёр” (1946) та газети “Карпатская звезда” (1945). Однак у 1949 р. після приходу до влади в Чехословаччині комуністів Іван Ковач був заарештований чехословацькими спецслужбами та доставлений до СРСР, де його засудили до 10 років позбавлення волі (за членство в РНАП та зв’язки із С. Фенциком в міжвоєнний період). Наступні сім років свого життя Іван Іванович провів у сумнозвісних радянських таборах системи ГУЛАГ, звідки був звільнений 10 вересня 1956 році. Після звільнення він повернувся до Чехословаччини, де був повторно заарештований і ще близько півроку відсидів у празькій в’язниці. Остаточно звільнившись, І. Ковач переїхав до Пряшева, де протягом кількох років працював викладачем на філософському факультеті університету ім. П. Й. Шафарика. Пізніше він переїхав до Кошиць, а наприкінці життя – до Праги. Помер у Празі 2 листопада 2002 р. на 91 році життя. Найцікавіші події свого насиченого життя Іван Іванович Ковач виклав у мемуарах “О днях былых”, рукопис яких нині зберігається в Москві у Всеросійській Мемуарній Бібліотеці, створеній свого часу Олександром Солженіциним.

Додаткова інформація:

Джерельні приписи:

Ковач, И. И. С песней в бой, с улыбкой в тюрьму / И. И. Ковач // Наш путь. – 1935. – № 64. – С. 2.

Ковач, И. И. Карпаторусское студенчество и его организации / И. И. Ковач // Календарь на 1938 год : издание Русской национально-автономной партии. – Ужгород : Виктория, 1937. – С. 77-82.

Ковач, И. И. Куда девалось имущество бывших студенческих организаций / И. И. Ковач // Рус. слово. – 1941. – № 18. – С. 2.

***

Куцов, К. Іван Іванович Ковач : 100-річчя від дня народження публіциста та громадсько-політичного діяча (1912-2002) / Костянтин Куцов // Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2012 рік : реком. бібліогр. посіб. / Упр. культури Закарпат. облдержадмін., Закарпат. облас. універс. наук. б-ка ім. Ф. Потушняка ; уклад. : Н. М. Вачиля, Г. В. Бобонич ; відп. за вип. Л. З. Григаш. – Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2011. – С. 175-179.

Поп, И. Ковач Иван Іванович / Иван Поп // Поп, И. Энциклопедия Подкарпатской Руси / И. Поп ; Карпато-русс. Этнолог. Исследоват. Центр США. – Ужгород, 2006 : ПП “Повч Р. М.”. – С. 209.

Інтернет ресурси:

Ковач Иван Иванович : воспоминания [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=author&i=930. – Назва х екрана.