Комунальний заклад

"Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека
ім. Ф. Потушняка"

Закарпатської обласної ради
UA RU EN 

   >     > 

Віртуальні виставки

Видатні гетьмани України

2020-07-03
В одному зі стародавніх переказів Україну названо «шматочком раю на землі». Мабуть, тому доводилося народові знову й знову боронити її від запеклих зазіхань чужинців. Протягом віків, починаючи з 15 століття, обов’язок охорони українських земель покладався на козацтво.
Від часів зародження козацтва на землях України в середині XV століття з його середовища вибивався старший, або ж отамана, потім – гетьман. Одні кажуть, що така виборність була пережитком племінних часів, коли обирався найсильніший чи наймудріший – вождь племені, інші зауважують, що українці перебрали традицію в австрійських імператорів, польських королів або ж кримських ханів. Як би там не було, але вже на кінець XVІ століття в козацтва остаточно утвердився владний звичай обирати з-поміж себе найбільш здібного. При цьому важливо, з якого соціального середовища він походив – князів чи шляхти, козацтва, селянства чи духівництва. Хоча очевидно, що перевага віддавалася «козакам з діда-прадіда».
 
Михайло Грушевський у своїй «Ілюстрованій історії України» подає складений ним "Порядок українських гетьманів", називаючи першими гетьманами тих козацьких керівників, котрі діяли з середини XVI ст. Імена цих людей, хоч вони й не мали гетьманського титулу, згадуються в історичних джерелах. 
Офіційно термін «козацький гетьман» або «гетьман Запорозького Війська» почали застосовувати з часів виникнення реєстрового козацтва (70-ті роки XVII ст.). Під час великих походів і повстань влада реєстрового гетьмана поширювалася на все козацтво. 
Проводирі великих козацько-селянських повстань 30-х років XVII ст., що були спрямовані проти панування Польщі в Україні, теж називалися козацькими гетьманами. їхні імена були широко відомі, про них багато говорилося в історичних джерелах.
Від 1648 р. й до 1764 р. гетьман був володарем України-Русі та уособлював законодавчу, виконавчу й судову владу, безпосередньо управляв не тільки генеральною старшиною, полковниками, сотниками, козаками, але й усіма жителями країни. Цікаво, що під час перемовин із російськими дипломатами з 1658 р. гетьман Війська Запорозького Іван Виговський сказав такі вагомі слова: «Коли цар у себе в країні є цар, то і гетьман у себе в країні такий же король чи князь».
 
І до цього часу історики жваво дискутують стосовно того, яким було політичне становище козацьких гетьманів як правителів України, особливо якщо прирівнювати їх до європейських чи азійських володарів. Найбільш аргументованою видається думка про те, що гетьмани мали такий самий статус, як курфюрсти, герцоги чи барони автономних князівств Німеччини або ж князі васальних Молдавії та Волощини (суч. Румунія) чи залежних від Османів кримських ханів.
У кожного з гетьманів України були власні ціннісні орієнтири, але багатьох із них під впливом іноземної пропаганди свого часу звинувачували у «свавільстві», «зрадництві», «відступництві», «угодовстві», «демагогії» тощо, забуваючи при цьому про те, що вони були не тільки воїнами, але й політиками, а отже, подобалися одним і були ворогами для інших. Однак головне завдання історика полягає в тому, щоб зрозуміти людей, які діяли за тих чи інших історичних обставин, що значно відрізняються від сприйняття сьогочасної дійсності. Наше суспільство поступово осягає просту філософську істину – треба не судити, а намагатися розуміти своїх попередників, які творили нашу країну в далекий історичний час. 
 
***
 
Петро Кононович Сагайдачний – наказний гетьман України-Руси 1617-1618 та 1621 років, ставленик Польщі, видатний громадсько-політичний діяч, активний борець проти Унії. «Як вірний підданець польського короля, діяв зброєю проти ворогів Польщі», – ця характеристика польських істориків яскраво засвідчує покликання Сагайдачного на своїм гетьманстві, бо він постає на чолі Запорозького Війська у роки війни Польщі проти Московії та в Хотинській битві з турками, де запорожці були використані як військова сила на користь Речі Посполитої.
За часів гетьманства Сагайдачного титул «гетьман» набуває двозначності. Загальновідоме звання «Гетьман Війська Запорозького» спершу стосувалося дійсного головнокомандуючого Запорозької Січі. Але починаючи з Сагайдачного це звання вже переноситься на реєстрове козацтво, що перебувало на службі Речі Посполитої. Причому гетьмани запорозькі обиралися, як за старих часів, загальною Козацькою Радою без будь-яких узгоджень з кимось поза межами Запорозької Січі, а гетьмани реєстрового козацтва обиралися радою старшин реєстрових козаків з обов'язковим утвердженням польсько-литовським урядом, який пильно стежив за тим, щоби обрана особа була прихильна до Речі Посполитої. Відтак, звання «Гетьман Війська Запорозького» в часи Сагайдачного набуває спотвореного вигляду офіціозності і вже не стосується усього українського козацтва, зокрема запорозьких козаків.
Під проводом П.Сагайдачного козацтво оформилося в могутню військову силу, запанувало на Чорному морі. Він очолив національно-визвольну війну проти найбільшої держави тогочасного світу - султанської Туреччини та її васала - Кримського ханства, увів козацтво в європейський історичний процес.

 
 
Зіновій-Богдан Михайлович Хмельницький – гетьман України-Руси 1648-1657 років, керівник другої визвольної війни українського народу 1648-1654 років проти польської окупації.
Створена Богданом Хмельницьким за короткий час і в екстремальних умовах бойових дій козацька держава характеризувалася демократичними принципами організації. Верховна влада в державі належала гетьману, який обирався Військом Запорозьким на козацькій раді в присутності представників інших станів. При гетьманові існував дорадчий орган – Рада Генеральної старшини, яка обговорювала найскладніші питання державного життя та поточні справи. Водночас на Запорожжі діяла Рада січової старшини на чолі з січовим отаманом, яка приймала рішення, що стосувалися Запорізької Січі. Ще одним важливим органом державного самоврядування були полкові ради, які крім вирішення поточних питань полкового життя, обирали полкову старшину та полковника.
За час свого гетьманування Б. Хмельницький запровадив ефективну податкову систему, збирався налагодити карбування власних грошей, встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи, зокрема з Польщею, Туреччиною, Молдавією, Австрією, Швецією, Венецією, Трансільванією, які визнали Україну як суб’єкт міжнародного права.
Водночас він організував ефективну і розгалужену службу безпеки. Великий канцлер литовський Ольбрахт Радзивілл писав у своєму щоденнику «про розвідників Хмельницького, котрих він мав повсюди, навіть у Венеції».
Раптова смерть Б. Хмельницького зупинила його величезну діяльність, спрямовану на об’єднання всіх українських земель і зміцнення суверенітету Української держави. У 1657 році Хмельницький тяжко захворів. Перед його смертю на козацькій раді в Чигирині козаки обрали його наступником неповнолітнього сина Юрія. Б. Хмельницький помер 6 серпня 1657 р. у своїй резиденції в Чигирині та був похований в Суботові, у збудованій ним Іллінській церкві.
Богдан Хмельницький, під проводом якого український народ у війні 1648-1657 років повалив польське панування в Україні, був творцем, будівничим і найвищою владою Української Гетьманської держави, першим гетьманом України. Він забезпечив Україні як незалежній самостійній державі численні міжнародні зв'язки, політичні союзи. В останні роки життя Богдан Хмельницький мав намір відійти від союзу з Москвою, котра порушувала україно-російський договір, наступала на права та вольності України.

 

Павло Леонтійович Полуботок (лівобережний наказний гетьман 1722-1723) – чернігівський полковник, тимчасово призначений Малоросійською Колегію за згодою Петра-І на віддяку за своє спасіння у битві зі шведами 1708 року, що, по суті, вирішило долю наступної Полтавської битви.
Чернігівський полковник Полуботок врятував московського царя у вересні 1708 року, коли покинув Мазепу після історичної промови під Семенівкою про злуку з Карлом-ХІІ. Чернігівський полк (найчисельніший серед реєстрових полків) Полуботок привів до Петра вельми вчасно: між містечком Пропойськом і селом Лісним на терені Білорусі корпус шведського генерала Левенгаупта розгромив московське військо, що ганебно втікало на чолі з царем. Побачивши козаків Петро ошаленів від радощів. А після того, як вночі полуботківці обійшли шведів і несподівано на світанку вдарили з флангів, здобуту перемогу над шведами російські історики приписали Петру, не згадавши й словом про Полуботка. Не згадана і його участь у Полтавській битві на стороні московського царя, котрий сповна «віддячив» своєму спасителя. Російський государ щедро наділяв Полуботка численними селами, містечками, землями, конфіскованими мазепинськими скарбами за «виявлену непохитну вірність в часи зради колишнього гетьмана Мазепи».

Згідно вітчизняної історії, наказний гетьман Павло Полуботок у першій чверті ХVІІІ століття був найбагатшою людиною в Гетьманщині. Він мав 3200 дворів кріпосних селян, вів широку закордонну торгівлю. Після арешту в Санкт-Петербурзі (1723) його маєтки були описані й забрані до царської скарбниці, але грошей комісія виявила мало, «усього тільки два сундуки дзвінкої монети, дрібних грошей 84 мішки, у кожному мішку по 200 єфимків, у оних же сундуках червоних 1700». Золото зникло безслідно… Однак українська історія зберегла свідчення про те, що 13 червня 1723 року гетьманська валка вирушила з Глухова до Петербурга, де поміж возами з харчовими припасами затесалися два «чумацькі вози» з мішками гетьманського золота і коштовностей. Численні застави пропускали валку без перевірок і грабувань, бо шли полуботківці «під грамотою» – тобто за викликом самого царя. За Москвою «чумацькі вози» непомітно відстали і пішли до Архангельська, де чекав англійський фрегат, навантажений російським хутром та українською пшеницею. Вночі гетьманський скарб перевантажили з «чумацьких возів» на корабель і доправили до Лондона, де скарб зберігається й донині. Вірогідно такий збіг обставин організував Пилип Орлик, з яким у Парижі зустрічався Полуботок-син за дорученням батька, про що доповів російському государеві митрополит Феофан Прокопович, дізнавшись про все від чернігівського єпископа Іродіана. За подібний вчинок Полуботка, як годиться, заарештували і доправили у Петропавловську фортецю в Петербурзі, де гетьман і помер наприкінці 1723 року.

 
***
 
94(477)
Ш 15
Шаг, Роман. Історія держави української / Р. Шаг. – К. : Майстер книг, 2014. – 136 с. : кол.іл. 
 
У книзі скорочено подано історію  України. Акцент зроблено на ключових історичних моментах та постатях.

 

63.3(4УКР)
Л 84
Луняк, Євген. Минувшина України в романтичних історіях / Є. Луняк. – К. : Книга, 2011. – 708 с. – (Програма "Українська книга"). 
 
Книга, яка виноситься на суд читача, не претендує на повну історичну відповідність. Та й чи існує вона, абсолютна історична правда? Історія складна, як життя, і кожен розуміє життя по-своєму. Головну увагу автора цього дослідження привернули взаємини між чоловіком і жінкою протягом століть: різні долі, несхожі люди, щасливі злети й гіркі падіння. Обираючи героїв для твору, автор свідомо зупинявся на життєписах загальновідомих людей, імена яких тісно пов’язані з минувшиною України. Цей вибір пояснювався можливістю кращого ознайомлення з біографічним матеріалом та цікавістю читацької аудиторії до життя людей відомих.

 

63.3(4УКР)4
Ж 91
Журавльов, Денис Володимирович. Усі гетьмани України / Д. В. Журавльов. – К. : Гетьман, 2012. – 512 с. : іл, портр.
 
Гетьман. Слово, яке здатне викликати чимало асоціацій практично у кожного українця. Асоціацій героїчних - "гетьманська слава", іронічних - "до булави треба голови", зрештою, самоіронічних - де "два українці, там три гетьмани"... Слово, буквально просякнуте істроією і водночас - якоюсь бадьорою, невмирущою енергетикою. Слово, яке звучить майже як "своє", хоча його походження є неукраїнським і взагалі неслов'янським, не маючи нічого спільного з лунким українським "геть". Так, "гетьмани в золотих жупанах". були не тыльки в Україні. Але українською специфікою є те, що саме в Українській козацькій держваі гетьман став у силу історичних обставин таким собі квазімонархом, майже незалежним володарем... У цій книжці здійснена спроба зібрати під однією обкладинкою біографічний матеріал про більш ніж 70 ватажків українського козацтва, котрі, згідно з джерелами чи історичною традицією, носили гетьманський титул або претендували на нього.

 

63.3(4УКР)4
Ч96
Чухліб, Тарас Васильович. Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648-1714 рр. : научно-популярная литература / Т.В. Чухліб ; НАН України, Ін-т історії України, Науково-дослідний ін-т козацтва. – 2-е вид., доопрацьоване. – К. : Арістей, 2005. – 640 с. + Додатки. 
 
У монографії на основі багатого джерельного матеріалу із залученням досягнень вітчизняної та зарубіжної історичної науки розкривається міжнародно-політичний статус Української держави у другій половині XVII — на початку XVIII ст. Зокрема, досліджується проблема українсько-російських міждержавних домовленостей 1654 р. та їхній вплив на історичний поступ України у ранньомодерну добу світової історії.
Через призму відносин Українського гетьманату з володарями Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії, Кримського ханату, Шведського королівства, Молдавського князівства та інших країн висвітлюються головні напрями тогочасної вітчизняної зовнішньої політики. Доводиться, що основною тенденцією дипломатії гетьманських урядів з 1648 до 1714 рр. була полівасалітетна політика козацької держави щодо монархічних дворів Центрально-Східної, Південно-Східної та Північної Європи.

 

63.3(4УКР)4
Ч-96
Чухліб, Тарас Васильович. Гетьмани України: війна, політика, кохання / Т. В. Чухліб. – К. : Арій, 2016. – 480 с. : іл. 
 
Хто вони, гетьмани України, — грізні козацькі ватажки, вожді опозиційних до будь-якої влади розбійницьких ватаг, степові «польові командири» чи хитромудрі правителі держави? Скільки їх було в історії нашої країни? Хто був першим у гетьманській когорті? Коли на українських землях з'явилося слово «гетьман» і що воно означало? Як змінювалося становище володарів гетьманської булави протягом різних історичних періодів? Яким було приватне та повсякденне життя гетьманів, їхніх дружин і родин? Відповіді на ці та інші цікаві питання допитливий читач знайде у цій книзі. 

 

63.3(4УКР)4
К 54
Князі і гетьмани усієї Русі : "Через шаблю маємо право", злети і падіння козацької держави 1648-1783 років / В. Горобець. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. - 352 с. : іл. – (Історія без цензури) (Громадський просвітницький проект ”LІКБЕЗ. Історичний фронт”). 
 
Сьогодні, коли відбуваються потужні зрушення в суспільному сприйнятті минулого, відновлюється інтерес до історії України. Читач може познайомитися з думкою провідних вітчизняних істориків, результатами останніх наукових досліджень та відкриттів. При цьому автори не виконують ідеологічне замовлення, їхні оцінки часом не збігаються, що дозволяє кожному з нас самому виступити суддею в цих суперечках. У книзі 4 розділи: козацька революція 1648—1649; переяславська рада і світ після Переяслава; війна берегів та її наслідки; гетьманат кінця ХVІІ — початку ХVІІІ ст.

 

63.3(4УКР)4
С 28
Сегеда, Сергій Петрович. Гетьманські могили : [визнач. особистості : історія Русі-України] / С. П. Сегеда. – К. : Наш час, 2009. – 440 с. : іл. – (Невідома Україна) (Пантеон національної слави України) (Програма "Українська книга"). 
 
«Згадайте праведних гетьманів: Де їх могили?» — із сумом і гіркотою запитував себе та сучасників Тарас Шевченко на сторінках поеми «Гайдамаки». Справді — де? Чи збереглося місце останнього спочинку славетного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного? Які таємниці криються довкола поховання Богдана Хмельницького — очільника Національно-визвольної війни українського народу 1648–1657 років? Як сталося, що гетьман Петро Дорошенко був похований у далекому Підмосков’ї? Де упокоївся Іван Мазепа і чи збереглася його могила? Чому життєвий шлях останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського завершився на похмурих Соловках? Це далеко не повний перелік запитань, відповіді на які читач знайде на сторінках нашої книги. Оповіді про місцезнаходження та долю поховань визначних державних, військових і культурних діячів ведуться на тлі бурхливих подій української історії. 

 

63.3(4УКР)4
С 20
Сас, Петро. Полководець Петро Сагайдачний / П. Сас. – К. : Кліо, 2014. – 280 с. : портр, іл.
 
У легкій для сприйняття формі змальовано обставини походження, дитинства і змужніння знаменитого запорозького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Значну увагу приділено воєнному мистецтву, завдяки якому він зажив слави блискучого полководця свого часу. Відтворено несподівані повороти реальних подій, що ними вирізнялися, зокрема, морський похід козаків на Кафу 1616 p., посольська мандрівка запорожців 1618 р. до перського шаха Аббаса І, польсько-московська війна 1617–1618 pp., мужня оборона козаків – героїв Прутсько-Радавецьких Фермопіл, нічні вилазки запорожців проти ворога під Хотином, а також інші події Хотинської війни 1621 р.

 

63.3(4УКР)4
С 65
Сорока, Юрій Володимирович. Похід Сагайдачного на Москву 1618 / Ю. В. Сорока. – К. : Факт, 2016. – 128 с. 
 
1618 рік. Польський королевич Владислав Ваза здійснив спробу захопити московський престол. Не маючи для цього необхідних сил, поляки звернулися по допомогу до запорозьких козаків. За участь у військовій кампанії запорожці висунули низку умов. Польща погодилася з ними, й вже літом 1618 року двадцятитисячне козацьке військо вирушило у землі Московського царства. Очолив похід Петро Конашевич Сагайдачний, талановитий і успішний полководець. Козацькі загони вихорем пронеслися московськими землями, захоплюючи одне місто за одним, і на початку осені дісталися Москви. Але штурм столиці так і не відбувся, кампанія завершилася Деулинським перемир’ям. Сагайдачний із своїм військом прийшов у Київ, де його проголосили гетьманом.

 

63.3(4УКР)4
К 72
Костомаров, Микола Іванович. Богдан Хмельницький : історична монографія / М. І. Костомаров ; пер. з рос. Т. С. Завгородня ; передмова В. С. Мороз ; худ. оформлення А. П. Дерев’янко. – Дніпропетровськ : Січ, 2004. – 844 с. 
 
М.І. Костомаров (1817— 1885) — відомий український і ро¬сійський історик, етнограф, письменник. Фундаментальна його праця "Богдан Хмельницький" вперше побачила світ 1857 року. На великому документальному матеріалі атор яскраво характеризує епоху боротьби українського народу за незалежність, право на вільний розвиток  і щасливе життя.

 

63.3(4УКР)4
С 51
Смолій, Валерій Андрійович. Богдан Хмельницький : соц.-політ. портр. / В. А. Смолій, В. С. Степанков ; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України. – 3-є доопрац. вид. – К. : Темпора, 2009. - 680 с. 
 
На ґрунтовній документальній базі автори простежують основні віхи життєвого шляху Богдана Хмельницького, показують обставини, які зумовили формування його світоглядних настанов та ціннісних орієнтацій, вплинули на політичний вибір. Гетьман, державотворець, політичний діяч, полководець, дипломат, людина – всі ці його іпостасі знайшли висвітлення на сторінках книги. Постать і діяння Б. Хмельницького вписано в широке історичне тло, в якому живуть і мислять десятки історичних осіб, чия доля так чи інакше переплітається з долею фундатора і володаря Української козацької держави.

 

94(477)"1648/179"
К 78
Кралюк, Петро Михайлович. Богдан Хмельницький: легенда і людина / П. М. Кралюк. – К. : Довженко Букс, 2018. – 288 с. : іл. 
 
У цій книзі йдеться про гетьмана Богдана-Зіновія Хмельницького. Але це не є традиційна біографія. Автор у першій частині говорить про те, як образ цього козацького ватажка трактувався в українській, польській, російській, єврейській, турецькій і татарській культурах. Показано, як відбувалася міфологізація цього історичного діяча. Друга частина книги — спроба подати неміфологізовану біографію Хмельницького, відобразити його діяльність як у широкому геополітичному контексті, так і в контексті подій на українських землях першої половини й середини XVII ст. Також розглядається питання про те, які реальні наслідки мала Хмельниччина для українських земель і для Європи загалом.
 

 

63.3(4УКР)4
С 42
Скальковський, Аполлон Олександрович. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького / А. О. Скальковський ; передм., комент. Г. К. Швидько, пер. з рос. Т. С. Завгородня. – Передрук. з вид. 1885-1886 рр. – Дніпропетровськ : Січ, 2003. – 678 с. 
 
 Відомий історик, етнограф та публіцист А. О. Скальковський (1808-1898) одним із перших опрацював архівні матеріали з історії Запорозької Січі. Він по суті врятував від повного зникнення неоціненні документи, свідчення колишніх запорожців. Фактаж головним чином стосується Придніпров`я. У першій частині увага приділена походженню козацтва, формуванню Запорозького низового війська, подано цікаві подробиці про його склад, управління, військову готовність, судочинство, церковний устрій, громадське й домашнє господарство, торгівлю, звичаї. Друга і третя частини щедріше документовані матеріалами про воєнні походи запорожців, їхні взаємини з поляками, турками, татарами. Висвітлено головні події аж до атакування Січі у червні 1775 року і долю козацтва після падіння Коша на річці Підпільній. Завершується праця додатками, котрі вміщено в оригіналі. Українською мовою перекладено вперше через 150 років після виходу в світ першого видання. 

 

63.3(4УКР)4
К82
Кривошея, Володимир Володимирович. Козацька еліта Гетьманщини : научное издание / В. В. Кривошея ; Нац. акад. наук України, Ін-т політ. і етнонац. дослідж. ім. І.Ф. Кураса. – К. : ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса, 2008. – 452 с. 
 
В монографії досліджується процес формування і функціонування козацької еліти Гетьманщини протягом 1672-1782 р.р. Книга розрахована для науковців, краєзнавців, викладачів і студентів, усіх, хто цікавиться історією України.

 

63.3(4УКР)4
К 78
Кралюк, Петро Михайлович. Козацька міфологія України: творці та епігони / П. М. Кралюк. – Х. : Час читати, 2016. – 400 с. : іл. 
 
У книзі "Козацька міфологія України: творці та епігони" розглянуто феномен українського козацтва, його еволюцію, показано, як формувалися міфічні уявлення про козаків, починаючи з кінця XVI століття й завершуючи днем сьогоднішнім. Значну увагу приділено козацькій міфології часів Гетьманщини. Також показано, як "козацька ідея" інтерпретувалася в різних національних проектах ХІХ століття (російському, польському й українському), яких вона зазнала модифікацій у столітті ХХ.

 

 
394(477)"16/17"
Т 14
Таїрова-Яковлева, Тетяна Геннадіївна. Повсякдення, дозвілля і традиції козацької еліти Гетьманщини / Т. Г. Таїрова-Яковлева ; пер. з рос. Т. Кришталовська. – Вид. 2-е. – К. : Кліо, 2018. - 184 с. : іл. 
 
У виданні в захопливій і легкій для сприймання формі на основі численних джерел описано домашній побут, зовнішній вигляд, одяг козацької старшини Гетьманщини (XVII - початок XVIII ст.). Приділено увагу ролі жінок тієї доби, які не соромилися втручатися у серйозні політичні справи, нерідко керуючи своїми чоловіками й синами та демонструючи норовливу вдачу. Окремі розділи присвячено культурі, освіті, дозвіллю, нормам поведінки, уявленням про людські чесноти української еліти, яка хоч і запозичила багато зі Сходу, а ще більше і із Заходу, проте не йшла шляхом простого копіювання, а зберігала і примножувала власні звичаї та традиції, витворивши неповторне й колоритне суспільство.
 

 

 
 
63.3(4УКР)4
Г 75
Градова, Анна. Гетьмани України : історія про славу, мудрість і відвагу / А. Градова. – Х. : Віват : Аргумент принт, 2015. - 352 с. : кол.іл. – (Загадки минулого). 
 
У книзі зібрані біографії керманичів України - гетьманів, чия посада протягом століть була уособленням непереможного прагнення нашого народу до волі й державної самостійності, а їх життєвий шлях - славетними і водночас трагічними сторінками української історії.
 
 
 

***

Білаш, Мар’ян. Чому ти її не взяв, Петре? : 400 років тому війська гетьмана Конашевича–Сагайдачного увірвалися в Арбатські ворота Москви / М. Білаш // Пенсійний кур’єр. – 2018. – 5 жовт. (№ 40). – С. 10.
 
Бовгиря, А. М. Образа честі гетьмана у ХVІІІ ст. / А.М. Бовгиря // Український історичний журнал. – 2016. – № 2. – С. 87-97
 
Бубнюк, Х. Фатум українських поразок крізь призму традиційної системи символіки кольорів : За романом Ліни Костенко "Берестечко" / Х. Бубнюк, О. Захарченко // Українська мова і література в школах України. – 2016. – № 9. – С. 44-46
 
Гончаренко, Олег. "Пугу–пугу" – з лугу... : [поезії] / О. Гончаренко // Дзвін. – 2019. – № 1. – С. 5-20
 
Горобець, В. Військові служителі в Гетьманщині: групи, статус, соціопрофесійна організація / В. Горобець // Український історичний журнал. Вып. 1. Вып. 2. – 2019. – № 3. – С. 4-24. – Бібліогр. в кінці ст
 
Єрмолаєв, Віктор Миколайович. Державницька думка Гетьманів України (середина XVII –XVIII ст.) / В.М. Єрмолаєв // Вісник Національної академії правових наук України. – 2016. – № 1. – С. 43-56. – Бібліогр. в кінці ст.
 
Кресін, Олексій. Конституційна спадщина першої української політичної еміграції / О. Кресін // Право України. – 2020. – № 3.– С.293-295
 
Макарчук, Віталій Володимирович. Надання земель козацькій старшині в Українській гетьманській державі / В. В. Макарчук // Економіка. Фінанси. Право. – 2019. – № 5. – С. 19-22
 
Повернення українських гетьманів / розмову вела В. Давиденко // Київ. – 2017. – № 11-12. – С. 178-183 : фото
 
Сергійчук, Володимир.  Щоб визволити Україну з–під московського ярма / В. Сергійчук // Голос України. – 2018. – 1 серп. – С. 8-9.
 
Сюндюков, Ігор. Козацька Україна на зламі цивілізацій : [Інститут історії України НАН України оприлюднив том своїх студій „Історія Української держави. Гетьманат ранньомодерної доби” / І. Сюндюков // День. – 2019. – 26-27 квіт.(№ 77–78). –  С. 21.
 
Терещенко, Юрій. Перший і другий гетьманат в Україні : козаки та державотворці: прорив у майбутнє / Ю. Терещенко // День. – 2018. – № 81-82. – С. 18-19. – Поч. у №№ 73-74, 75-76
 
Чепурний, Василь. Необачний Сагайдачний / В. Чепурний // Військо України. – 2018. – № 3. – С. 62-64.
 
Чорноморець, Надія. Про наших гетьманів – сонетно... : портрети гетьманів України, змальовані сонетами / Н. Чорноморець // Світогляд. – 2019. – № 4. – С. 22-29.
 
 
Інтернет ресурси:
 
 
 
 
 
Підготувала Владислава Сличко 

Новини

2020-07-16

Шановні користувачі! Для вас нова віртуальна виставка "Майстер неповторної внутрішньої сили", яка присвячена 120-річчю від дня народження Тодося Осьмачки.

2020-07-07

Шановні користувачі, для вас нова віртуальна виставка, присвячена 90-річчю вченого-мовознавця, заслуженого діяча науки і техніки України Петра Лизанця "Феномен професора Лизанця".

2020-07-03

Шановні користувачі, до вашої уваги нова віртуальна виставка "Видатні гетьмани України".

2020-07-01

Шановні користувачі, до вашої уваги нова віртуальна виставка "Служитель Божий і народний" з нагоди 155-річчя від дня народження Андрея Шептицього.