Всі люди  народжуються вільними

і рівними у своїй гідності та правах. 

Вони  наділені  розумом  і  совістю 

і  повинні  діяти  у відношенні один

до одного в дусі братерства.

Загальна декларація прав людини, Ст. 1.

Права людини є складним, багатовимірним явищем. У різні епохи проблема прав людини, незмінно залишалась в першу чергу політико-правовим явищем.

Людство на шляху утвердження прав і свобод людини пройшло тернистий шлях, крок за кроком поширюючи принцип рівноправності на все більше коло осіб та відносин між ними. Часто саме боротьба за права людини, за нові й нові ступені свободи ставала каталізатором широкомасштабних змін у суспільно-політичному житті тієї чи іншої країни, вела до нового осмислення ролі людини в її відносинах з суспільством та державою.

   Ті, хто хоче познайомитись із сучасною українською літературою, не завжди знають, із чого почати. Причина навіть не в якомусь особливому багатстві вибору. Причина більше полягає в тому, що не дуже ясно, хто ми, звідки ідемо, куди прийдемо, і чому пишемо саме так і саме про таке. Сучасна українська література  — українська література останніх десятиліть, створена сучасними письменниками. Точно не зазначено, від якого моменту українську літературу слід вважати сучасною. Утім, під поняттям сучасна українська література найчастіше розуміють художні твори, написані від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році й дотепер. 

Народилася 27 липня 1954 року в с Дзінкове Берегівського району Закарпатської області. Живописець. У 1976 році закінчила відділ художньої кераміки Ужгородського училища прикладного мистецтва. Вчителі з фаху: Бачинська А. О., Петкі Ш. Ф. Член Національної Спілки художників України з 1993 року. Заслужений художник України. Учасниця художніх виставок: обласних — з 1977 року, всеукраїнських — з 1990 року. Учасниця міжнародних пленерів. Персональні виставки: 1994, 1996 pp. — м. Ужгород, 1998 р. — м. Міхаловце (Словаччина), 2000 р. — м. Межилаборці, м. Дольні Кубін, м. Наместово (Словаччина). Здається, ера новітніх технологій, можливості сучасної техніки і комп’ютерних програм на задній план відтіснили образотворче мистецтво, живопис, у тому числі, живописний портрет. Тим не менше, одна з небагатьох у Закарпатті професійних художників-портретистів Наталія Сіма-Павлишин стверджує, що реалістична картина досі гідно витримує конкуренцію з новомодними витворами.Сьогодні, як і в часи Рембрандта та Веласкеса, дозволити собі розкіш замовити професійний портрет у відомого художника – прерогатива заможних людей. Сіма ж дозволяє собі іншу розкіш – малювати обличчя, які, у першу чергу, цікаві їй самій, а в будь-якій роботі свого авторства залишає фірмову загадку і глибину. 

Народилась Любиця Бабота 4 вересня 1944 року у П’єштяни (Cловаччина) в сім’ї учителя. Педагог, історик літератури, професор української національної орієнтації на Пряшівщині. Закінчила українську середню шолу в Пряшеві (1958-1961) та педагогічний (1961-1965) і філософський (1965-1970) факультети Університету ім. П. Й. Шафарика (кандидат наук, 1987). Вчителювала в пряшівській українській гімназії (1970-1977), у 1977 р. повернулася в Університет ім. П. Й. Шафарика (нині Пряшівський університет) як дослідник (1977), пізніше доцент (1999) науково-дослідного відділу кафедри української мови та літератури. Багато публікувалась з питань історії русинської літератури, досліджує закарпатоукраїнську літературу ХІХ століття та українсько-чехословацькі літературні взаємини. ЇЇ роботи містять багато конкретних відомостей про окремих русинських письменників, хоч їх Любиця Бабота вважає частиною загальноукраїнського літературного процесу, як наприклад в монографії “Закарпатоукраїнська проза другої половини ХІХ століття” (1994). Також має ряд не менш захоплюючих праць, таких як: “Знайомлення закарпатських українців з творчістю Т. Шевченка в Австро-Угорщині” (1991), статті про творчість В. Довганича, М. Божук-Штефуцу, Ф. Лазорика, Зореслава та ін. Словацькою мовою переклала твори В. Шевчука “Teplà jeseň” (1984), В. Коротича  “Spomienky, chlieb, làska…” (1986) та ін.

Народився 14 квітня 1944 року в с Пашутинці Красилівського району Хмельницької області.
Скульптор. У 1978 році закінчив факультет інтер'єру і обладнання Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. Викладачі з фаху: Лесюк Л. І., Скибінський М. В.
Член Національної Спілки художників України з 1983 року. Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі в жанрі образотворчого мистецтва за 1996 рік. Учасник художніх виставок: обласних — з 1971 року, всеукраїнських — з 1974 року, закордонних — з 1 987 року.
Твори зберігаються в Закарпатському художньому музеї ім. Й. Бокшая, Закарпатському та Хмельницькому краєзнавчих музеях.
Персональні виставки: 1979, 1980, 1983,2001 pp. — м. Ужгород.

Життя – це постійний пошук та відкриття все нових і цікавих сторінок, тому й подорож настільки приваблює людину. Далеко-далеко за горами Карпатами притулився край, овіяний легендами та населений міфічними істотами. Чарівний край – Закарпаття: куточок чудової природи з незайманими лісами, величними горами та стрімкими ріками. Хоч раз побувавши на Закарпатті, назавжди запам’ятає прохолоду і тишу пралісів, запахи квітучих лугів-полонин, дзюрчання гірських струмків, велич неосяжних хребтів, смак овечого сиру-бринзи, звук трембіти та щирість і доброзичливість краян. Наш край займає теплу південно-західну частину Карпат і Придунайську низовину. Більше половини території займають ліси та зелені насадження, а 83 відсотки населених пунктів краю – це сільські поселення. Наша земля багата на цілющі мінеральні води, які зміцнили здоров’я мільйонам людей. Самобутня культура місцевих мешканців, серед яких угорці, словаки, румуни, німці, їх унікальні звичаї, обряди і традиції, смачна екологічно чиста їжа надають можливість гостям відпочити та ефективно оздоровитись. Закарпаття – одна із областей в Україні, яка за міжнародною шкалою оцінки сприятливих можливостей для туризму. Подорож закарпатским краєм – це мандрівка не лише в просторі, а й у часі.

Волошин Авґустин Іванович — український політичний, культурний, релігійний діяч Закарпаття, греко-католицький священик.
Народився 17 березня 1874 р. в с. Келечин Волівського округу (нині — Міжгірського району) на Закарпатті, в сім'ї сільського священика. Освіту здобув у семінарії та у Вищій педагогічній школі в Будапешті, після чого брав активну участь у культурному русі краю[1].1917—1938 — директор вчительської семінарії в Ужгороді; автор ряду підручників.
Активною політичною діяльністю в українських громадсько-політичних організаціях Закарпаття почав займатися з 1919. Заснував і очолював Народно-християнську партію (1923—1939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925—1929). Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси.
26 жовтня 1938, після того як, празькі влади заарештували прем'єр-міністра Андрія Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустили уряд, Волошин був призначений новим прем'єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня 1939 став президентом цієї держави.
Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і поселився в Празі.
У травні 1945 заарештований радянськими спецслужбами. 
Помер у московській Бутирській в'язниці 19 липня 1945 року.

5 березня 2002 року Президент України Леонід Кучма підписав указ про надання Авґустинові Волошинові посмертно звання «Герой України» з удостоєнням ордена Держави.

“І все ж перед Богом схиляю я коліна
за те, що Вкраїна Карпатська була,
що є на планеті Карпатська Вкраїна, -
любім її, браття, вона ще мала.
Любім не за гроші й за сині волошки,
А просто за те, що вона у нас є…
Стоїть наодинці із Богом Волошин,
І Бог до Вкраїни обличчям стає”…

     Петро Скунць “Карпатська Вкраїна”

15 березня 2014 року виповниться 75 років від дня проголошення Карпатської України. Незважаючи на короткочасне існування Карпатської України, ця подія мала велике історичне значення не лише у житті закарпатських українців, а й усього українського народу. Віртуальна виставка, приурочена річниці величі і трагедії Карпатської України.

Колись у своїй книзі спогадів він записав,

що у художника повинно бути серце.

І це повністю про нього.

Тому що він дійсно писав з повністю відкритим серцем.

Золтан Фаркаш

Непереборне бажання вільної самореалізації часто заставляє видатних митців мандрувати по світу у пошуках ідеалу. Така доля спіткала і нашого земляка - видатного художника XIX ст., фунда­тора угорської національної школи реалістичного живопису Міхая Мункачі (справжнє прізвище - Ліб).

Народився 7 січня 1919 року в селі Дмитрівка, в Казахстані у селянській родині. У 1934 році разом із батьками переїхав у м.Троїцьк Челябінської області, де серед мальовничих краєвидів і виріс майбутній художник. Особлива любов до тамтешньої природи та красуні-берізки залишалася в Степана Сєроухова назавжди. Там він закінчив фабрично-заводське училище, робітничий факультет. у 1939р. був призваний на військову службу. У 1941-1945 роках - у діючій армії. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями "За боевые заслуги", "За оборону Москвы", "За освобождение Варшавы". З 1945 року розпочинає службу в прикордонних військах на Закарпатті. Як людина, обдарована талантом відчувати прекрасне, Степан Сєроухов відразу і назавжди закохується в гори, стрімкі гірські річки, долини, прадавні ліси нашого краю.У 1954р. звільнений в запас і до 1988 року трудиться на підприємствах Ужгорода. Двадцять п*ять років пропрацював дизайнером на заводі "Ужгородприлад". 
Творча діяльність художника розпочалася у 1950р., коли вперше взяв участь у Всесоюзній виставці творів образотворчого мистецтва воїнів-прикордонників у Москві. У 1969 та 1980 роках в Ужгороді пройшли персональні виставки митця. 
На полотнах художників багато чудових пейзажів гірського краю, в я ких він використовує і фарби стриманої палітри, і яскраві класичні кольори. 
Помер у м. Ужгород в квітні 2011 року.

Враховуючи велике історичне, політичне та культурне значення цього українського державного утворення у справі об‘єднання українських земель, збагаченні досвіду державотворчої боротьби, підняття національної свідомості пропонуємо віртуальну виставку присвячену цій даті.

Народилася 1643 році в сім’ї правителя Хорватії Петра Зріні та Катарини Франгепан, нащадків старовинних аристократичних родин. Життя Ілони Зріні збіглося із складним політичним періодом, коли Угорщина була поділена між австрійськими Габсбургами, турецьким султаном і трансільванськими князями. Вона знала угорську, хорватську, німецьку, словацьку, сербську, польську, французьку мови, вивчила латину і давньогрецьку, мала пізнання в області риторики, юриспруденції, математики, літератури, писала вірші і сонети.