Самі здорові співайте,
А на батька пам’ятайте.
(О. Духнович “Послідняя моя піснь”)

Олександр Васильович Духнович народився 24 квітня 1803 р. в с. Тополі, Гуменського округу на Пряшівщині (тепер Чехословаччина) в родині священика. Початкову освіту одержав дома. У 1813 р. О. Духновича відвезли до Ужгорода для завершення початкової освіти та вступу до гімназії. У 1816 р. помер батько, мати з шістьма дітьми залишилась без засобів до існування, і найстарший, Олександр, всупереч великому бажанню студіювати землемірство, змушений був вступити до духовної семінарії в Ужгороді (1823).
Після закінчення семінарії О. Духновича призначили службовцем єпархіальної концелярії у Пряшеві. Не витерпівши жорстокої експлуатації єпархіального начальства і нужденного животіння, О. Духнович 1830 р. втік до Ужгорода. Але пряшівський епіскоп перешкодив йому влаштуватися на посаді, і О. Духнович став домашнім учителем ужгородського урядовця.

Грабовський Еміліан (1892 – 1955) -  живописець, графік. Член Національної спілки художників України.  

Еміліан Грабовський підтримав творчі плани Ерделі й Бокшая і належить до перших провідників нового мистецтва в краї. Його головним художнім інтересом була природа рідного краю, яку він послідовно розробляв у найкращих традиціях реалізму з великою ретельністю і дотриманням правдивості зображення. Художник знайшов своє звучання, можливо не таке барвисте й темпераментне порівняно з творами Ерделі й Бокшая, однак витончено ліричне й довірливо щире. Особливістю його таланту стало досконале володіння олівцем, вміння штрихами вивести тональні співвідношення. Він був єдиним на той час майстром графічного пейзажу.

Еміліан Грабовський, син польського інженера-землеміра, учасника антиросійського повстання 1863 – 1864 років, народився 20 листопада 1892 року в Ужгороді. Грабовський їде на навчання до Будапешта того ж року, що й Ерделі – 1911. Спочатку вчиться в училищі прикладного мистецтва, потім – у Вищій школі образотворчого мистецтва. Кінець 1918 року проводить на творчій базі в Нодьбані (нині Бая-Маре, Румунія). На зламі 1910-х і 1920-х років молодий митець створює багато чудових рисунків і робіт олією. Бере участь у виставці в Кошицях 1921 року. На жаль, через постійні нестатки скромний і невибагливий за характером художник вимушений був у 1926 році покинути Закарпаття і тринадцять років працювати в Будапешті, здебільшого художником-реставратором. Після повернення в Ужгород 1939 року розпочався новий етап його творчості. Грабовський стоїть на тих самих позиціях реалістичного живопису і так само працює у пейзажному жанрі, бере участь у виставках.

Помер Еміліан Грабовський в Ужгороді 20 жовтня 1955 року, переживши на місяць свого друга Адальберта Ерделі.  

Василь Васильович Маркусь (27 грудня 1922, с. Бедевля, Закарпаття — 15 жовтня 2012, Чикаго, США) — український науковець, публіцист, журналіст, пластовий і громадський діяч української діаспори в США. За фахом — юрист і політолог. Викладав політичні науки в університеті ім. Лойоли (Чикаго), дійсний член Національної академії наук України. Чоловік Дарії Маркусь. Член редколегії 11-томної «Енциклопедії українознавства», головний редактор 7-томної «Енциклопедії української діяспори».

  У письменника тільки і є один учитель: самі читачі.

     М. Гоголь

Сучасна світова література, як і класична, утверджує вічні цінності, правду, якою б гіркою вона не була, моральність, які б «свободи» їй не протиставляли. Відомо, що література зосереджує свою увагу передусім на людині, її особистому, громадському житті, ставить і розв’язує кардинальні питання буття; що є добро, а що — зло? У чому сенс життя?

Критика виділяє літературу елітну, маргінальну (тобто призначену для вузького читацького кола). Ця література вирізняється інтелектуальною й естетичною ускладненістю, наявністю багатого підтексту та зашифрованої образності; часто суттєву роль у них відіграють літературний і культурний контексти. Такі твори потребують активного, освіченого й розвиненого читача, який би, ознайомлюючись із текстом, залучався до «співтворчості». Їм притаманне поєднання і взаємодія різних стилів,напрямів,течій; перевага постмодернізму; тяжіння до художнього осмислення сучасності.

На противагу такій літературі визначають також так звану масову. Це розважальна й дидактична белетристика, що друкується великими накладами і є складовою «індустрії культури». Твори являють собою спрощене, «комфортне» читання. їх типові ознаки — пригодницький або романтичний сюжет, що має зовнішню напружену динаміку й часто щасливий фінал.

Наша виставка не пропонує цілісної каритини літературного процесу за останні десятиліття, бо за його межами пролягає добрий десяток імен письменників, творчість котрих потребує глибинного осмислення. Ми представляємо вам  письменників нового століття, твори яких, на наш погляд, – вагомий  здобуток у сучасній світовій літературі.  Звісно, вибір імен суб`єктивний, але він відображає певні читацькі інтереси,  уподобання користувачів нашої бібліотеки.  

Почнемо з інтелектуальної літератури.

Художник Ференц Яношович Семан відомий ужгородцям під мистецьким ім’ям Ечі (Öcsi). Народився 27 березня 1937 р. в м.Ужгород (тоді Чехословаччина).В історію образотворчого мистецтва України Ференц Семан увійшов як живописець, портретист, майстер жанрової картини. Представник андеґраунду у 60-80 роках минулого століття, один із найяскравіших бунтівників українського авангарду 60-х років. Працював також у безпредметному мистецтві.

У 1953-1958 рр. навчався в Ужгородському училищі декоративно-прикладного мистецтва у А.Ерделі, Й.Бокшая, Ф.Манайла, А.Шепи. Протягом 1958-1960 рр. був вільним слухачем Талліннського художнього інституту.Ференц Семан був активним учасником Першої республіканської виставки молодих митців (м.Київ, 1966 р.). В рідному Ужгороді персональна виставка творів митця тривала аж два дні і була закрита чиновниками в 1968 р. З того часу – ще понад 20 років ігнорування особи автора владною верхівкою і критиками. 

Роки замовчування та глухоти офіційних установ закінчилися в 1990-му. Тоді тріумфально пройшла перша персональна ретроспективна виставка художника з приватних збірок у залах Закарпатського обласного художнього музею. Друзі та знайомі, просто поціновувачі мистецтва художника продемонстрували збережені ними самобутні та неповторні живописні полотна земляка. Ця виставка була подібна своїм впливом на суспільство та громаду Ужгорода до екзотичного, феєричного, довгоочікуваного свята свободи: свободи творчості і людини.

Ференц Семан був одним із засновників Товариства угорських художників ім.Імре Ревеса. У 1991 р. удостоєний звання лауреата Міжнародної премії ім.Шимона Голлоші для художників – угорців, які мешкають за кордоном. 26 серпня 2004 р. Ференц Семан помер в Ужгороді, похований на кладовищі Кальварія.

Твори митця зберігаються в Закарпатському обласному художньому музеї ім.Й.Бокшая, приватних зібраннях України, Росії, Естонії, Вірменії, Словаччини, Чехії, Угорщини, Ізраїлю, Німеччини, Канади, США.