У письменника тільки і є один учитель: самі читачі.

     М. Гоголь

Сучасна світова література, як і класична, утверджує вічні цінності, правду, якою б гіркою вона не була, моральність, які б «свободи» їй не протиставляли. Відомо, що література зосереджує свою увагу передусім на людині, її особистому, громадському житті, ставить і розв’язує кардинальні питання буття; що є добро, а що — зло? У чому сенс життя?

Критика виділяє літературу елітну, маргінальну (тобто призначену для вузького читацького кола). Ця література вирізняється інтелектуальною й естетичною ускладненістю, наявністю багатого підтексту та зашифрованої образності; часто суттєву роль у них відіграють літературний і культурний контексти. Такі твори потребують активного, освіченого й розвиненого читача, який би, ознайомлюючись із текстом, залучався до «співтворчості». Їм притаманне поєднання і взаємодія різних стилів,напрямів,течій; перевага постмодернізму; тяжіння до художнього осмислення сучасності.

На противагу такій літературі визначають також так звану масову. Це розважальна й дидактична белетристика, що друкується великими накладами і є складовою «індустрії культури». Твори являють собою спрощене, «комфортне» читання. їх типові ознаки — пригодницький або романтичний сюжет, що має зовнішню напружену динаміку й часто щасливий фінал.

Наша виставка не пропонує цілісної каритини літературного процесу за останні десятиліття, бо за його межами пролягає добрий десяток імен письменників, творчість котрих потребує глибинного осмислення. Ми представляємо вам  письменників нового століття, твори яких, на наш погляд, – вагомий  здобуток у сучасній світовій літературі.  Звісно, вибір імен суб`єктивний, але він відображає певні читацькі інтереси,  уподобання користувачів нашої бібліотеки.  

Почнемо з інтелектуальної літератури.

Художник Ференц Яношович Семан відомий ужгородцям під мистецьким ім’ям Ечі (Öcsi). Народився 27 березня 1937 р. в м.Ужгород (тоді Чехословаччина).В історію образотворчого мистецтва України Ференц Семан увійшов як живописець, портретист, майстер жанрової картини. Представник андеґраунду у 60-80 роках минулого століття, один із найяскравіших бунтівників українського авангарду 60-х років. Працював також у безпредметному мистецтві.

У 1953-1958 рр. навчався в Ужгородському училищі декоративно-прикладного мистецтва у А.Ерделі, Й.Бокшая, Ф.Манайла, А.Шепи. Протягом 1958-1960 рр. був вільним слухачем Талліннського художнього інституту.Ференц Семан був активним учасником Першої республіканської виставки молодих митців (м.Київ, 1966 р.). В рідному Ужгороді персональна виставка творів митця тривала аж два дні і була закрита чиновниками в 1968 р. З того часу – ще понад 20 років ігнорування особи автора владною верхівкою і критиками. 

Роки замовчування та глухоти офіційних установ закінчилися в 1990-му. Тоді тріумфально пройшла перша персональна ретроспективна виставка художника з приватних збірок у залах Закарпатського обласного художнього музею. Друзі та знайомі, просто поціновувачі мистецтва художника продемонстрували збережені ними самобутні та неповторні живописні полотна земляка. Ця виставка була подібна своїм впливом на суспільство та громаду Ужгорода до екзотичного, феєричного, довгоочікуваного свята свободи: свободи творчості і людини.

Ференц Семан був одним із засновників Товариства угорських художників ім.Імре Ревеса. У 1991 р. удостоєний звання лауреата Міжнародної премії ім.Шимона Голлоші для художників – угорців, які мешкають за кордоном. 26 серпня 2004 р. Ференц Семан помер в Ужгороді, похований на кладовищі Кальварія.

Твори митця зберігаються в Закарпатському обласному художньому музеї ім.Й.Бокшая, приватних зібраннях України, Росії, Естонії, Вірменії, Словаччини, Чехії, Угорщини, Ізраїлю, Німеччини, Канади, США.

Василь Сідак народився 10 січня 1947 року у Закарпатському краї на Воловеччині – в мальовничому гірському селі – Жденієво. Першими студіями для майбутнього скульптора стало навчання обробці деревини у батька, який передав синові уміння відчувати тепло дерева, справно тримати в руках інструмент, своєю працею бути корисним людям.  Роки навчання в Ужгородському училищі прикладного мистецтва (закінчив 1968 року) розвинули творчі здібності майстра. Його наставником був Василь Свида, а навчав його Іван Гарапко – учень славетного Огюста Родена.  У 1970-1980-х роках він працював у Художньому фонді Спілки художників України, де виготовляв сувенірну декоративну пластику. Василь Сідак одразу обрав не найлегшу дорогу у мистецтві. Основа творчості митця базується на традиціях, звичаях, обрядах, людській моралі. Він створив розлогу галерею художніх образів у скульптурі малих форм, сюжетних композицій, виконаних у техніці круглого, горельєфного і барельєфного різьблення. Теми робіт Василя Сідака доволі розмаїті й означені яскравим регіональним забарвленням. Це і сцени місцевого побуту, праця й відпочинок односельців, мистецькі сюжети, зображення тварин. Особливо високою майстерністю виконання позначені твори В. Сідака на релігійну тематику, які стали для митця новим простором з погляду художнього осмислення земного буття, розуміння психології людських почуттів, пізнання духовних цінностей. Як самобутній скульптор Василь Сідак посів чільне місце серед майстрів народного мистецтва. Він на національній основі дав нове життя і нове мистецьке спрямування сучасній дерев’яній скульптурі, підніс українське різьбярство на новий рівень. Твори майстра виставлялись на міжнародних виставках у Польщі, Словаччині, Угорщині, Росії, зберігаються у музеях Києва, Москви, Ужгорода та приватних колекціях. На підставі подання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Указом Президента України Віктора Ющенка Василю Сідаку присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка 2008 року за серію дерев’яної скульптури. 

Народився Дмитро Дмитрович Данилюк 19 вересня 1941 р. в с. Тересва Тячівського району Закарпатської області в сім’ї робітника. Після закінчення середньої школи працював на підприємствах у рідному селищі. У 1960-1965 рр. навчався на історичному факультеті Ужгородського державного університету. Після закінчення аспірантури Дмитра Данилюка в 1971 р. за конкурсом обирають на посаду старшого викладача підготовчого відділення УжДУ. З 1975 р. працював на кафедрі історії СРСР, а після утворення кафедри історії України переходить до цієї наукової ланки. У 1982-1987 рр. – завідувач підготовчого відділення УжДУ.

У 1975 р. успішно захистив на засіданні спеціалізованої вченої ради при Львівському університеті ім. І. Франка кандидатську дисертацію на тему “Історія Закарпаття 1917-1945 рр. у радянській історіографії”. Після чого продовжує працювати в архівах та бібліотеках Ужгорода, Мукачева, Берегова, Львова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, де виявляє і опрацьовує рукописні твори, рідкісні публікації кінця ХVШ-ХІХ ст.

Наукові здобутки вченого узагальнено в докторській дисертації “Розвиток історичної науки в Закарпатті (з кінця XVIII – до середини ХХ)”, яку успішно захистив у грудні 1994 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Ужгородського університету. За плідну науково-дослідну та багаторічну науково-методичну роботу ВАК України в 1996 р. присвоїв Дмитру Данилюку вчене звання професора.

Вагомим підсумком наукової роботи професора Дмитра Данилюка є вихід у світ 10 монографій і більше 200 наукових статей. Зусиллям Дмитра Дмитровича наукова спадщина закарпатських вчених XIX ст. виведена на загальноукраїнський рівень.

Наукові здобутки дослідника у галузі біографістики визнані тим, що Управлінська рада редакторів і Дослідницького бюро радників Американського біографічного Інституту нагородила його дипломом. 28 листопада 2006 року був удостоєний високої державної нагороди – ордена “За заслуги” ІІІ ступеня.

                                                              2016 рік в Україні оголошено роком Івана Франка – видатного українського письменника, поета, мислителя, публіциста, краєзнавця, перекладача, вченого, громадського і політичного діяча. 

 «...Щоб життя не завмерло колись без краси,

      Ясен день і похмурий ще будуть не раз!

      Рідна мова із нами пройде крізь часи,

      Зберігаючи нас і гартуючи нас.»

                           Василь Густі «Рідна мова»

Художня література Закарпаття ХХI століття побудована на фундаменті вікових традицій і водночас це якісно новий продукт сучасного інформаційного світу. Основною її ознакою є спроба письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми, подолати «провінційність» нашої літератури.  Другою важливою її ознакою є розширення жанрового, стильового, мовного спектру, яку деякі літературознавці називають постмодерном.

Художня література (красне письменство) – одна з найпрекрасніших можливостей вияву національної самобутності, утвердження і пропаганди етнічної приналежності серед найширших верств суспільства, завоювання  міжнародних симпатій.